Шлюб сина із Валерією я вважала поспішним і необдуманим. Та й чого гріха таїти – невісткою я бачила Оксану, доньку подруги моєї найкращої. Але, коли син мій будучи одруженим такого надумав, то я не задумуючись зробила так, як підказувала мені совість

Шлюб сина із Валерією я вважала поспішним і необдуманим. Та й чого гріха таїти – невісткою я бачила Оксану, доньку подруги моєї найкращої. Але, коли син мій будучи одруженим такого надумав, то я не задумуючись зробила так, як підказувала мені совість.

Ми з чоловіком багато років працювали на те, аби побудувати наш будинок. У нас двоє дітей а наша хатинка була геть малою, тож мали заради кого докладати зусиль.

Та от, вийшло, що не встигли зробити задуманого, бо саме коли завершували другий поверх мій Василь і зліг. Син старший саме школу скінчив і добре бачив у якому скрутному становищі родина – поїхав на заробітки.

Не минуло і двох років, як повідомив він мені, що одружився. Я була неприємно вражена новиною, якщо чесно. Все ж, не на часі та й узагалі я невістко кликала уже роки доньку своєї подруги кращої. Ніби, як і чекала вона його, а тут на тобі – привіз він Валерію.

Невістка моя була сиротою і виростила її бабуся. Я не криючись картала сина тим, що поспішив. Тут дім добудовувати, тато лежить, а він ще й невістку привіз.

Але, Валерія вже була при надії, їхати на заробітки не могла із сином, а власного дому вони не мали, тож лишилась вона при мені доки мій син заробляв гроші у Чехії.

Скажу вам на правду: не лежала мені до Валерії душа і все тут. От ніби і роботяща, і привітна, і мамою кличе, а чужа і край. Я їй нічого не казала, але й не захищала, коли донька моя менша що їй говорити починала. А Олена в мене була скора на слово, то чула Валерія різного від неї.

Та от уявіть таке, що не встигла ще й онучка моя на світ з’явитись, як син зателефонував до Валерії і каже, що шлюб був помилкою, що він шкодує і вже все – там у нього інша.

Я дар мови втратила. Знаєте, я проти була, але ж, як уже одружився, то тримай слово, будь чоловіком. Стала Валерія речі збирати, а мені аж млосно – куди мусить іти на восьмому місяці, як у світі одна?

— Є ні, – кажу, – так не буде. Не склалось у нас, дитинко з самого початку, за що в тебе прошу вибачення – моя то вина. Та от, як виходить: не хоче тебе мій син за дружину, то будь мені за доньку, Валеріє. Не чужі ми з тобою, та й маля скоро з’явиться, а я хочу бути бабусею.

Син на мене образився, звісно. Довго ще додому не їхав, навіть гроші не передавав, все чекав, доки звільнить його колишня дружина житло. Та от я, хоч і скучила за своєю дитиною, а стояла на своєму: буде вона при мені, хай там що.

Олена моя саме навчалась, онука в садок пішла, як не стало мого чоловіка. Ото лиш Валерія при мені і була. Останнім часом ми з нею все удвох, та удвох. Не знаю, як би я й впоралась, якби не ця золота дитина. Бо ж я ледь уже ходила, ноги підвели, а вона і коло мене, і коло чоловіка і з дитиною і на господарстві.

Саме я благословила Валерію на другий шлюб, нині маю ще двох онуків – двійня у них з’явилась. Живуть не так далеко від нашого села, часто навідують мене, не дають одній сумувати.

А мої діти? Донька у Німеччині живе, ото лиш телефоном і спілкуємось, років із вісім уже й не бачились, онуків своїх лиш на фото і бачила. А син? Син мій вчетверте одружений, виховує двох діток дружини, своїх більше і не мав. Він у Чехії проживає уже який рік і за ці роки лиш тричі вдома був.

От і вийшло, що Валерія і є коло мене. Добра вона дитина, онучка у мене прекрасна, та й онучата менші прямо мед на душу. Що би я робила якби не вони, хто б допоміг, до кого заговорила б, кого б чекала з нетерпінням, не уявляю.

От як життя повернуло.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page