Іванко кректав під боком, обурюючись довгій відсутності солодкого, живильного молочка. Васька, відштовхуючись дитину, просувався на своє звичне місце – під мій теплий бік. Він взагалі впевнений, що найулюбленіший синочок в нашій родині – це він, а Андрій з Іваном – це так, дивні непорозуміння, яких ми взяли в будинок виключно по доброті душевній. І дуже ображається, коли я відштовхувала його від себе під час годування малюка.
Але зараз мені було не до нахабного кота. Та й про скиглячу дитину я якось забула, чого вже там.
Голову стиснуло залізним обручем, вся я дивним чином почувалася неймовірно тяжкою, руки – чомусь крижані і одночасно спітнілі – вчепилися в планшет, як в останню надію на порятунок.
Порятунку не було.
Ось вони – ці рядки, адресовані іншій жінці. Не мені, законній дружині, з якою він прожив двадцять кращих років свого життя.
А може, не кращих? Може, я себе обманюю?!
У пам’яті відразу спливло, як Сашка, коли з’явився Андрій, виліз на дах двоповерхової будівлі навпроти моєї палати і кричав там “Я вас люблю”, розмахуючи руками і букетом ромашок. Грошей на пристойний букет у нього тоді не було: він закінчував медичний. Але хіба квіти – це головне? Потім його зігнав звідти лайливий сторож, але ті моменти все одно залишилися в моїй пам’яті найсолодшим підтвердженням його кохання.
Я ніколи не сумнівалася в його почуттях, розумієте?
Планшет погас, ображений моєю неувагою. Серце рвалося з середини, як застояна в стійлі молода конячка. “Менше знаєш – краще спиш”, – спливло в пам’яті. Ні, хочу знати все! Всі подробиці, якщо вони є… любительки правди в мені завжди мирно уживалася з іншими складовими мого “я”. (Так, я завжди приймала себе такою, якою я є).
Я знову включила планшет, але він засвітився віконцями “Батарея розряджена” і погас. Чортихаючись, я побігла на кухню за зарядним пристроєм, але, коли включила прилад в мережу, мене чекало гірке розчарування – сторінка сама собою закрилася і… була запароленою.
Так. Спокійно. Який у нього може бути пароль? Моє ім’я?
Тремтячими пальцями набрала “Ольга”. Помилилася.
Наступні п’ятнадцять хвилин я марно намагалася підібрати пароль до сторінки чоловіка. Ні імена синів, ні комбінації з датами народження, ні навіть поєднання “ТатянаРусалка” не підійшли. Звичайно.
Ваня в кімнаті вже заливався розливистим басочком. Він взагалі не вміє плакати тихо – так з першого дня. Андрій в цьому плані був суцільним янголятком: їв і спав. Їв і спав. Я з ним встигала і вдома прибратися, і масочку собі зробити, і “Дику Розу” по телевізору подивитися. А з Іванком… спасибі, якщо один раз в день в два нулі сходжу …
– Шшш, я тут, тихіше, ваша матуся прийшла, тра-ля-ля, – проспівала я голосом Маші з відомого мультика. Івасик завжди сміється, коли чує цю фразу.
Посміявшись, він схопив цицюню сердито засопів, дивлячись на мене з-під насуплених брів. Господи, як же він схожий на батька.
Поки годувала сина, злегка заспокоїлася і почала думати. Подумаєш, сторінка закрилася. Зараз погодую дитини і зайду на свою сторінку. Подивимося, що за птиця ця Таня Русалка. Подивимося, хто це у нас такий жвавий. Мабуть, злючка. А Саша у мене – людина ввічлива, захотів підтримати компліментом…
Свідомість відчайдушно захищалася, відмовляючись вірити в те, що мій чоловік дивиться на інших жінок. Але повірити довелося: Тетяна – я не могла не визнати цього – виявилася казково гарною. Біляве густе волосся розсипалося по плечах, миле обличчя радісно посміхалося. Точену фігурку обтягували сукні-максі. Хороша, як картинка. І, якщо вірити профілю в мережі, працює разом з Сашком.
Наївшись Іванко відвалився від мене, як переспіле яблучко з гілки, і тут же заснув. Васька спав тут же, виставивши на загальний огляд мохнате пузяко. Я вийшла з кімнати і зупинилася в передпокої у дзеркальної шафи-купе.
Дзеркало без докорів сумління відобразило мої скуйовджене волосся (Ванька любить його смикати і смикати, поки їсть), темні кола під очима і змучене, як у загнаного коня, обличчя. Халат, просочений місцями молоком, не приховував випираючий горбиком животик і талію, що розпливлася діжею. Таааак, те ще випробування для чоловічих очей. Яка вже тут естетична насолода красою коханої жінки.
Ваня спав рівно (!) пів години. За цей час я встигла вмитися, зачесатися і випити чашечку чаю з молоком – для підтримки рівня молочка. Добре б ще оновити стрижку, нафарбуватися і причепуритися. Але це вже іншим разом …
Лягаючи поряд з сином, я відчула, як з очей течуть гіркі сльози. Я нічого не можу вдіяти з тим, що навколо є красиві жінки. Мій чоловік – слава Богу – не сліпий. Хоча… може, на жаль?
Що ж мені робити?
Автор – Aйша Iдрісова
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
