Скільки разів я казала мамі аби вона влаштувала своє життя і де я знала, що вона використає цей аргумент проти мене? І ще й я не маю до неї лізти, бо вона все життя мені віддала! Як мені бути?

Все почалося з того, що мама в сорок сім років стала вдовою, мені було не до неї, бо якраз студентське життя і я навпаки казала аби вона перестала ходити в усьому чорному:

– Мамо,тата рік як нема, ти доки будеш так сумувати? Та подивися навколо, життя проходить повз тебе, а ти лиш на цвинтар та в церкву! Ми ж не в якомусь глухому селі живемо – піди на концерт, в кіно, театр, з подругами на каву!

– Що ти розумієшся, – казала вона на те, – проживеш моє і будеш знати.

Я не лізла, її життя і хай собі живе, як хоче, тим більше, що у мене починалися стосунки з Артемом, моїм теперішнім чоловіком. Далі ми одружилися і почали жити разом в квартирі його батьків, у нас з’явилася донечка, далі синочок. Моя мама в житті онуків участі не приймала, все бігала до церкви і так само в тій хустині, що мене виводило з себе.

– Мамо, тобі лише п’ятдесят два, та знайди собі когось!

– Ні, я вже так буду жити, бо майбутнього у мене вже нема.

І ось якось я побачила в мамі кардинальні переміни – очі світяться, зачіску зробила, губи підмалювала.

– Олесю, – каже вона мені, – Я така щаслива! Я знову живу і кохаю! Добре ти мені, дитино, радила! Дякую!

Я була вражена і щаслива теж, бо давно я маму такою не бачила. Але мені стало цікаво, що то за чоловік.

– Ой, та то не важливо, яка у нього професія, головне, що він мене любить, – почала отак говорити відмовками мама і я запідозрила неладне.

Виходило, що цей Олексій виплачує аліменти на двох дітей, постійного місяця роботи не має спеціально аби дітям не платити більше, жінку вважає меркантильною особою, а йому потрібна така як мама – яка все для нього робитиме і тоді він гори для неї зверне.

– Хоч би на роботу влаштувався, – буркнула на те я.

– Доню, ти ж сама хотіла, щоб я була щаслива! Я вже якось без тебе розберуся, що мені потрібно.

Ну знаєте, жити в жінки, яка старша за нього на п’ять років, яка його годує і доглядає, а він собі просто сачкує від аліментів – що це таке?

А ще мені стало неприємно, що чужий чоловік живе у мене вдома, та ще й такий.

Але я зціпила зуби, щоб не наговорити мамі лишнього. Так минуло більше року, мама до мене рідко телефонувала, як і я до неї. І ось ми нарешті з чоловіком доробилися до того, що у нас буде ремонт в квартирі, якраз мали ставити ванну і я вирішила пожити кілька днів у мами, бо ж як ми будемо з дітьми.

Мама довго не погоджувалася, все казала, що ми не вчасно, але я вже не витримала:

– Це і мій дім теж, тому я нічого не знаю.

Коли я приїхала, то зрозуміла в чому була причина – квартира була геть занехаяна і був стійкий запах диму і випарів, хоч мама й повиносила багато пляшок, але я все ще знаходила і на балконі, і в своїй кімнаті. Олексій вмостився на дивані і був геть невдоволений, що я прийшла:

– Діти мають бути самостійні, а не триматися за мамину спідницю!

– Це мені ти кажеш, – відказала я, – що аліменти на своїх не платиш?

Він замовк, бо мама забігла з бутербродами і так улесливо з ним говорила, що мені аж в очах потемніло. Це моя мама?

– Доню, я на вас не розраховувала, – сказала мама, – у мене не дуже грошей є, то ти купи що ви там їсте.

– Мамо, онуки до тебе прийшли раз в пів року, а ти їм не маєш цукерки, а для цього маєш ковбасу на бутерброд?

– Ну що ти починаєш, я ж кажу, що не сподівалася і я до зарплати живу, доню, треба бути мудрою жінкою, ти ж уже маєш знати?

Ледве я там перебула ті два дні, бо я не розумію, як мама може з таким чоловіком жити і ще й так сліпо його любити? Як мені бути?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page