Юрко завжди був поряд із матір’ю, і друзі навіть жартували, що він “мамин синочок”. Хоч Юркові це не подобалося, він терпів ці жарти: зрештою, батька не стало молодим, і хтось же мав підтримувати маму. Але все змінилося, коли в його житті з’явилася Оксана. Заради неї він став більше часу проводити поза домом, і навіть почав замислюватись, чи друзі мали рацію.
Після знайомства з Оксаною, Юрко часто проводжав її додому після роботи. Мама почала хвилюватися і навіть якось обурено запитала:
– Що ж це за Оксана така? Хіба вона важливіша за мене? – недовірливо дорікнула Ольга Петрівна.
Юрко, не витримавши, відповів:
– Мам, це серйозно. Ми хочемо одружитися.
Ці слова настільки вразили маму, що їй стало зле. Як це так – хтось може забрати її єдиного сина? Тієї ночі Ольга не спала, роздумуючи, як би позбутися суперниці. Наступного ранку вона підготувала план: принесла список речей для ремонту, сподіваючись відволікти сина.
Юрко, нічого не підозрюючи, почав шукати матеріали, вивчати ціни та бігати по магазинах. Усі вихідні він був зайнятий, і зустрічі з Оксаною почали рідшати.
– Ти мене розлюбив? – сумно запитала якось Оксана.
– Що ти таке кажеш! Ремонт у мами, не можу її залишити без допомоги, – відповів Юрко.
Оксана запропонувала допомогу, і вони разом почали працювати над ремонтом, зустрічаючись тепер хоч під час роботи. Це ще дужче зблизило їх, але й ще більше роздратувало Ольгу, яка навіть ляпнула:
– Може, ви вже й ночуєте тут разом, поки я по в комірчині живу?
Юрко промовчав, не бажаючи загострювати ситуацію. Нарешті ремонт завершився, та мати все одно була незадоволена, бо Оксана залишилася поруч із сином. Зрештою, Юрко познайомив її з Оксаною, і незважаючи на скепсис, мати з удаваною посмішкою прийняла новину про їхні плани одружитися.
Молодята вирішили переїхати в Юркову стару хатину, залишену у спадок. Оскільки коштів на капітальний ремонт не було, вони обмежилися косметичним, роблячи все власноруч. Юркові навіть вистачило на всі дрібні витрати, бо й шукав де дешевше і робив усе сам.
Якось увечері Ольга Петрівна подзвонила:
– Приїдь, лампочка перегоріла!
Юрко глянув на дружину, яка стояла з шпалерами в руках, і обережно відповів:
– Буду пізніше.
Цього разу Оксана не стрималася:
– Невже вона не може справитися з такою дрібницею сама? Ми тут удвох, скоро будуть діти, вона має зрозуміти це.
Юрко подумав і погодився. Наступного разу замість себе він відправив мамі електрика.
Ольга була вражена: новий електрик, Іван Михайлович, виявився не лише вправним фахівцем, але й веселим співрозмовником. Вона ще довго його хвалила, і Юрко, помітивши це, вирішив залучати Івана для всіх “термінових” справ, які вигадувала мати.
Згодом мама все рідше кликала Юрка, і одного разу навіть прийшла запросити його з Оксаною на… розпис!
Іван, як з’ясувалося, був холостяком, і, ходячи на виклики до Ольги, уподобав її. Вони вирішили не зволікати з одруженням, щоб більше часу провести разом. Юрко з Оксаною радо підтримали це рішення, спостерігаючи, як мама нарешті знайшла своє щастя.
Так почалося нове життя не лише для Юрка й Оксани, а й для його мами, яка зрозуміла, що в сина є своє майбутнє, якому вона повинна заважати.
