Сміялась до сліз « Як я сусідці допомагав». Прекрасна легка історія
Увечері пізно повертаюсь з магазину. Іду, переді мною дама. Метрів за десять. Два пакети в обох руках, ледве суне. Знаєте, жіноча доля така. Ввесь день десь на роботі, потім їхала по пробкам, по задусі, по жарі, вимоталася як чорт. І тут в магазин ще. Продуктів на всю родину – два пакети під зав’язку.
І ось іде вона, останній ривок, якихось двісті метрів до під’їзду, а сил-то немає вже. Йде ледве-ледве, на останньому диханні. А пакети важкі, руки так і відтягують до землі.
А тепер скажіть – чи міг я їй не допомогти? Звичайно міг. Але я не такий. Тим більше що явно ж з мого будинку, тут інші не ходять.
Наздоганяю. Легко. У мене ж руки вільні. Наздоганяю, і дуже культурно:
– Добрий вечір! Дозвольте вам допомогти?
Неголосно так. Аби не налякати. Голос ще знаєте такий зробив. Добрий.
Я-я-я-к вона стрибнула !!! Ніби крила в неї виросли! Всю втому як вітром здуло! Так дреминула від мене в сутінках, тільки пакети майорять. Вмить до під’їзду долетіла, і пташечкою в свій другий під’їзд. Сусідка значить. Ну нічого, нічого. Наступного разу побачу її, ще більше обертонів доброти в голос додам.
Ось так. А якщо б не я? Так і сунула на останньому подисі додому. А так – раз і вдома.
От так-то.
Текст редаговано – intermarium.news
головне фото – firestock.ru
