fbpx

Сніжана стояла перед дверима колишнього чоловіка і не знала, як правильно вчинити — подзвонити у двері чи відімкнути їх своїм ключем? Вони вже майже рік, як розлучилися, але ключі у неї все ще залишилися

Іноді вона приводила до чоловіка дітей, коли його не було вдома, а влітку під час відпустки кожен день приїжджала годувати кота, забрати якого до себе вона не погодилася — кіт був однією з причин їхнього розлучення. Так вона сказала й психологові:

— Я п’ять років просила його завести собаку, а він казав, що це велика відповідальність і від нього багато бруду. А в результаті він приніс додому кошеня, яке, бачте, шкода було залишати на вулиці! А від кошеняти що, немає бруду? У підсумку, лише я годувала цього кота, прибирала за ним, возила до ветеринара. Наче мені і без цього зайнятися нічим!

Зайнятися Сніжані справді було чим — у них з Михайло було двоє дітей, мама, яку потрібно возити в лікарню і на дачу, а потім додалася ще й дуже відповідальна робота. Робота стала другою причиною того, чому вони розлучилися. Її чоловік ніколи в неї не вірив — завжди критикував, мовляв, відео вона не такі дивиться, книжки не ті читає ну і таке інше. Тому і з кар’єрою у неї не ладнається, говорив чоловік. Сніжана була звичайнісіньким офісним клерком у відділі інновацій, звучить красиво, а на ділі — папірці перебирає. Колись вона подавала великі надії, однак коли ж це було. І ось одного разу директор викликав її в кабінет і сказав:

— Сніжано В’ячеславівно, я детально вивчив ваше резюме, — почав він. Сніжана мало зі стільця не впала — зараз звільнить, не дарма Мишко казав, що я пустоголова.

— У вас така чудова освіта, стажування за кордоном — чому ж ви так довго сидите на цій посаді?

— Та я… В декрет ходила, — заїкаючись, ледве сформулювала виправдання Сніжана. — Два рази, — додала жінка.

— І як, ще в декрет підете?

— Що ви! — злякалася Сніжана, — мені цих вистачає. А ще кіт. І чоловік. Ви собі не уявляєте.

— Так чому ж — посміхнувся директор, — у мене в самого троє дітей. Правда, кота немає. Однак є два собаки.
Звичайно, у нього собаки. А їй, Сніжані, дістався тільки облізлий кіт.

— Так ось, Сніжано В’ячеславівно. Я хотів би вам запропонувати очолити відділ.

Такого Сніжана точно не очікувала. Спочатку вона дуже злякалася і почала відмовлятися. Але директор сказав, що вірить в неї. Так і сказав. Ніхто і ніколи не вірив в Сніжану, навіть син йшов робити математику до батька. І вона погодилася. Тепер, коли начальство їй так довіряло, вона навіть відчувала себе якось інакше.

Жінка змінилася — і зачіска нова, і гардероб оновився і десять зайвих кілограмів розтанули за чотири місяці.
І тоді з’явилася третя причина їхнього розлучення. Чоловік захотів ще одну дитину. Навмисно, щоб зіпсувати їй кар’єру! Він заздрив, це вона відразу зрозуміла. Як завжди, він не запитав її, що вона про це думає, а поставив перед фактом. Ось тоді Сніжана і подала на розлучення. Він був проти, але суд дав їм місяць на роздуми, а потім видав свідоцтво про розлучення. І ось тепер вони були просто батьками двох дітей. Сьогодні дочку зі школи забирав чоловік, бо була його черга.

В результаті Сніжана вирішила зателефонувати — якщо він вдома, то буде якось незручно, якщо вона сама двері відкриє. Його не було — дочка сиділа одна. Михайло забрав її зі школи і привіз до себе — звичайно, сюди ближче, а Сніжані потрібно було спочатку тягнутися сюди, а потім додому заторами.

— Мамо, ти роздрукувала реферат? — з порога накинувся на неї дочка.

Забула. Сніжана зовсім забула про реферат — складно бути начальником, весь день як білка в колесі. Дочка прочитала відповідь на обличчі у матері і кинулася в сльози.

— Мені тепер поставлять двійку!

Сніжана глянула на годинник — всі копіювальні центри вже закриті. І тут вона згадала, що у Мишка ж є принтер, правда, чорно-білий, але це краще, ніж нічого.

— Заспокойся, зараз у тата роздрукуємо.

Вона запустила комп’ютер і побачила що він запаролений. Раніше такого не було, довелося дзвонити.

— Ти чого пароль на комп’ютер поставив? — накинулася Сніжана без передмов.

— Бо Полінка замість уроків в Ютубі сидить, — пояснив колишній чоловік.

— Їй реферат роздрукувати треба, а я забула.

Вона чекала, що колишній чоловік зараз почне, як зазвичай, лаяти її за неуважність, але він тільки запитав:

— Тобі пароль потрібен?

— Ну так, — нетерпляче відповіла Сніжана.

— Сніжана.

— Що ще? Якщо у тебе є якісь таємниці, то не бійся, я не буду дивитися. Скажи пароль.

— Та я ж сказав.

— Нічого ти не говорив!

— Пароль Сніжана, — тихо сказав Мишко. Сніжана розгубилася і швидко поклала слухавку. Набрала своє ім’я, вставила флешку, відправила реферат на друк. На робочому столі стояла сімейна фотографія — вона, Мішко і син, маленький зовсім, у нього на руках, а в животі у Сніжани — Полінка. Тільки вони тоді думали, що це Вадик, так їм на огляді сказали — буде хлопчик. Ну як можна сплутати хлопчика і дівчинку?

Додому Сніжана повернулася збентеженою. Вона думала, що Михайло вже давно її забув, а може взагалі знайшов їй заміну. Ще й ця фотографія. Вона пам’ятала цей день — вони гуляли в парку і попросили якогось китайського туриста їх сфотографувати. Хороші були часи. А зараз? Зараз хороші? Сніжана зітхнула. Начебто все у неї є — робота цікава з гідною зарплатою, діти, собаку завела. «І куди я тепер, до кота, чи що, з цією собакою», — подумала Сніжана і злякалася своїх думок. І чого ж це вона — назад її ніхто не кликав. Вона взяла в руки телефон і швидко, поки розум не спрацював, написала: «Чому в тебе стоїть такий пароль?».

Відповідь прийшла миттєво: «Ти знаєш».

«Не знаю».

«Я кохаю тебе. І чекаю, коли ти повернешся».

«У мене собака».

«А у мене кіт, йому буде з ким дружити».

Сніжана посміхалася. Можливо, ще з’явиться нагода народити і Вадика.

Фото – ілюстративне(pexels).

You cannot copy content of this page