— Спадковість не виправиш, як не намагайся. Моєю найбільшою помилкою стало благословення сину на шлюб з дівчиною у якої батьки не просихали. Бачили б ви в яких умовах вона виросла. Брррр. Саме вона стала причиною усіх негараздів в моїй родині і те, як зараз живе мій син – теж на її совісті.
Спочатку Ольга Віталіївна навіть не повірила що у тій хаті взагалі хтось жити може: замість шибок у малесеньких вікнах лахміття, там де повинні бути двері – висіло обідране і вицвіле від старості простирадло. Які речі можна було звідси взагалі хотіти забрати? Але Маринка спритно прошмигнула всередину і вийшла звідти ніжно пригортаючи до себе, якийсь папірець. Невістка зі свого батьківського дому у придане принесла лиш зім’яте фото на якому вона зображена маленькою разом з тоді ще щасливою родиною. Ось і все. Син Ольги Віталіївни розвернув авто і вони поїхали з того місця, аби ніколи вже не повернутись.
Не сказати, що жінка аж надто зраділа новині про майбутнього онука, адже здогадувалась, хто саме є його мамою. Ольга Віталіївна з самого першого дня, лиш дізнавшись, що син зустрічається з бідосею з сусіднього села, вмовляла сина залишити її.
— Подумай головою, – просила свою дитину, – Ти кого у дім привести хочеш? Бачив де вона виросла і хто її виховував? Хочеш і сам шукати її вечорами і приводити додому з-під чергового тину?
Але Руслан вперся не на жарт. Спочатку зустрічались, а потім і жити разом почали в місті де працював її син. Першого разу на гостину Ольга Віталіївна приїхала без попередження: дуже вже хотіла побачити, що з Маринки за господиня. Але жінку чекало розчарування – знімна квартира сяяла чистотою і затишком. Аж лячно і соромно жінці стало, бо в самої таких порядків зроду не було. Шукала і не знаходила якогось недоліку.
Маринка не в брудному халаті по будинку ходить, а гарно одягнена літає пташечкою зі своїм животиком, син мов слимачок на сонечку виблискував сито посміхаючись. І так у них мирно і тихо якось і пахне смачно і затишно. Ольга Віталіївна замість одного дня затрималась, аж на тиждень, адже їхати додому з того раю геть не хотілось.
Онук з’явився вчасно і здоровий, хоч Ольга Віталіївна дуже вже переймалась: мало, що могло дитині від тієї родини передатись.
Єдине, що жінку непокоїло – це дружні посиденькі, які влаштовували молоді щоп’ятниці. Зійдуться і йдуть кудись гуляти шумною компанією, а Ольга Віталіївна з онуком вдома. То в кіно усі разом, то в театр, то на презентацію. І ніби все в них інтелігентно, а в свекрухи душа не на місці: їх дві години немає, а вона потім три дні сину вичитує, що саме от так безневинно все і починається. Але він не слухав, відмахувався і казав, що там про те, аби залити за комір ніхто і не думає.
Років з десять онуку було коли почула вона від Маринки вперше, що Руслан став зловживати. Тоді розсміялась навіть: він велика на той час шишка в місці і заливає за комір? Що за казки? За собою дивись, це тебе ми з такої родини узяли. Більше Маринка свекрусі ні слова не сказала, але вже через рік зібравши речі від її сина пішла.
Коли Ольга Віталіївна по старій звичці на вихідних завітала в синову квартиру, аби погостювати – застала повний розгардіяш і сина в самому бридкому стані. Вона намагалась його напоумити, але той і чути нічого не хотів – виставив маму за двері і все тут.
Його не можливо було відвести до спеціаліста і бодай чимось зарадити. Доки працював, ще сяк так тримався, а лиш звільнили – ніякого зупину вже не було. Пішли за водою спочатку дорогі речі, а потім і квартира.
— Спадковість не виправиш, як не намагайся. – говорила плачучи подрузі Ольга Віталіївна, – Моєю найбільшою помилкою стало благословення сину на шлюб з дівчиною у якої батьки не просихали. Бачили б ви в яких умовах вона виросла. Брррр. Саме вона стала причиною усіх негараздів в моїй родині і те, як зараз живе мій син – теж на її совісті.
Ні з Маринкою, ні з онуком Ольга Віталіївна не спілкується принципово. Щиро вважає жінка, що саме невістка з поганої родини стала причиною такої долі її сина.
А Маринка заміжня вдруге. Має ще й дівчинку. Чужі люди стали для її сина батьком і ріднею. Тут ніхто уже не нагадує звідки вона родом і не очікує, що потрібно буде її під тином десь шукати.
Автор Анна К.
Передрук без згоди автора – заборонено.
Головне фото ілюстративне – pexels.
Популярні статті
- Мені було завжди тяжко слухати, як свекруха шукає в мого сина риси Андрія. Їх там просто не могло бути і я з кожним днем все чекала, коли вона це побачить
- Просто не розумію, чому батько не сказав мені, що у нього такі неприємності? Все можна було б вирішити і швидше, і з меншими затратами душевних сил
- Свекруха може тримати на руках старшу онучку, відвернутися від моєї доньки і жартувати: «Ми зайняті, а третій тут зайвий». Це дослівна цитата, яку моїй донці сказала бабуся
- Звичайно, що я їй не допомагала по доброті душевній. Я що їй родичка чи донька? І не треба мені про мораль. Ми всі живі люди і маємо розуміти, що вік у нас короткий, а доглядати на схилі літ комусь треба. То чого б і квартиру не переписати, як на те пішло
- Якось чоловік мене обійняв, зарився носом в моє волосся і прошепотів: «Як добре, що ти мені пробачила.». «Як добре, що ти не бачиш мого обличчя зараз», – подумала я з усмішкою