Олег Петрович та Анастасія Кирилівна вже понад сорок років прожили душа в душу.
Двійко дітей виростили – сина Владислава і доньку Наталку. Ті поодружувались і полинули в далекі світи: Влад живе в Росії, а Наталя виїхала в Чехію. Щороку приїздять із дітьми відвідати батьків. Натішаться дід із бабою онуками, і решту часу знову проводять удвох. Щоправда, є у них прекрасні друзі – Ольга й Станіслав із квартири навпроти. Вже багато років товаришують родинами і ходять один до одного в гості. Тож сумувати не доводиться, бо щоразу знаходять собі якісь розваги.
– Петровичу! – погукала сусідка, прочинивши двері. Чоловік визирнув із кухні й голосно запросив увійти.
– Петровичу, голубчику, оце зайшла, щоб нагадати вам: на вихідні нічого не плануйте, у Стасика ж ювілей. Треба достойно відсвяткувати. Приходьте з Настею на три години дня. Чекатимем!
За матеріалами – “Є”.
– Звичайно прийдемо!
Сусідка пішла, і Олег Петрович знову заходився нарізати салат. Незабаром із перукарні повернеться його Настуся, а вона ж так любить салатики зі свіжих огірочків та помідорчиків, і щоб зелені було побільше! Правда, зовсім не переймається вирощуванням цього багатства природи, бо знає, що з цим чудово впорається чоловік. А йому і в радість така робота! Стільки років проробив у солідній організації, займаючи високу посаду, а душа завжди прагнула спокою і відпочинку від щоденної суєти. Тож, коли вийшов на пенсію, дача стала його тихим притулком царства природи. Завершив ремонт у дачному будинку, почистив старий садок, понаводив лад навкруги, а цього року засадив город і спробував умовити дружину переїхати в село. Категорично відмовилась. Хоча, вчора пообіцяла йому допомогти на вихідних виполоти бур’яни. От і добре! Дві пари рук – краще, ніж одна. Швидко впораються та й на свято до друзів вчасно завітають…
Клацнули вхідні двері, і в коридорі раптом почулося тихе скиглення. Петрович прожогом вихопився із кухні. На пуфику коло гардеробної шафи сиділа його Кирилівна зі страдницьким виразом обличчя й трималась обома руками за ліву ногу.
– Що трапилось?
– Прямо біля нашого під’їзду підвернула ногу! Зовсім ходити не можу. Добре, що якийсь хлопчина допоміг піднятися сходами.
– Та як же це ти так необережно? Я викличу лікаря.
– Ні-ні! Це зайве. У мене колись вже таке було та й минулося. Треба накласти тугу пов’язку і менше рухатись. Кілька днів спокою, і знову буду зовсім здоровою.
Три дні ходив коло неї, як біля дитини малої: то їсти, то пити, подушку принести, подушку забрати. Кожну примху виконував. Морозива захотіла, і тої ж миті побіг до магазину, бульйону забажалося – швиденько заходився готувати. А то вже пил помітила на журнальному столику. Треба ж витерти негайно! Так було б ще довго, якби в п’ятницю післяобідньої пори Анастасії не захотілося в душ.
– Спекотно! Піду освіжусь, – поволі підвелась із ліжка й пошкандибала до ванної кімнати.
Тоді й помітив, що, замість кульгати на ліву ногу, накульгує правою. «Привиділось, чи що?» – спершу подумав. Придивлявся до неї цілий вечір: то одну ногу потягує, то іншу. Здогадався: «Он воно що! Хитрує, бо на дачу їхати не хоче. Добре, кохана! Начувайся!».
Зранку наступного дня чоловік зібрався їхати.
– Ти тут сама собі раду даси? Коли ні, то я залишусь.
– Що ти? Мені вже легше. їдь, – лагідно усміхнулась і провела його до дверей. Тихцем зайшов до сусідів. Тут пахло святковими стравами. Потис руку ювіляру.
– Здоров я тобі, довголіття і щоденної радості від життя. Більше скажу сьогодні за столом. Забіг до вас на хвилинку сказати, що трохи запізнюсь, бо їду на дачу. То ви мою Настю під свою опіку заберіть, аби вдома сама не нудьгувала. Впевнений, що вам вдасться її розвеселити.
– За цим діло не стане! Такі будуть танці і веселощі, аби лиш стеля в сусідів знизу витримала! А ти там не барись коло своїх огірків, бо пропустиш багато цікавого! – усміхнувся Станіслав…
Дача зустріла пишним морем зелені й лагідними обіймами тінистого саду. Олег Петрович, усмак попрацювавши, примостився на різьблену лавку під старою грушею і поринув у спогади…
Під тією яблунею, що розкинула крислате гілля укінці саду, він любив ще маленьким гратися. Назбирає трісочок, паличок і цілісінький день щось будує, доки мати не покличе, аби допоміг на городі чи в хліві, або суворий батько не нагримає, щоб не тратив часу на порожні забавки. Де ж їм було знати, що потім ця любов до будівництва принесе йому високу посаду на гарній роботі!.. А на тій галявині, де майорять різнобарвними квітами клумби і розкинулась затишна бесідка, стояла хатина, в якій народився і виріс. Як його сутність може бути відірваною від малої батьківщини, коли кожен клаптик землі тут витоптаний ногами його дитинства? От Настя – міська пані. Вродлива, пещена, колись вона здавалась йому недосяжною, аж доки сама не дала зрозуміти, що цей красивий сільський парубок припав їй до серця. Відтоді більше не розлучалися. Лише тоді, коли їздив на дачу працювати. Не розділяла вона його захоплення сільським життям. Що ж тут поробиш? Змирився. Аж до сьогодні. Раніше прямо казала, що не поїде, а тут хитрує. Ніколи ж не брехали одне одному! Нічого! Він виведе її на чисту воду…
Довго вибирав на грядці хрумкі огірочки, підв’язував стебла помідорів, що аж похилились під вагою плодів, ретельно виполював бур’яни. Стрілка годинника вже наблизилась до четвертої години дня, коли вирішив їхати додому.
Із квартири сусідів линула запальна музика. Олег Петрович швидко причепурився і зайшов до квартири ювіляра. А там перед його очима вималювалась неповторна картина: кохана дружина, котра ще зранку демонстративно накульгувала, такі викидала колінця у нестримному танці з іменинником! Навіть не помітила чоловіка, котрий стояв у дверях, насмішкувато звівши брови.
Музика скінчилась, і танцюристи рушили до столу.
– Браво! Анастасіє Кирилівно, а зі мною не відмовитеся піти у танок? Бачу, що вже зовсім здорові.
Вона ошелешено відступила назад кілька кроків, а тоді забелькотіла:
– Я… трохи той… розминала ногу. Вичитала в газеті, що розминка сприяє довголіттю. А ти чому так забарився?
Довго ще кепкував Олег Петрович зі своєї благовірної! А вона й не сердилась. Знала, що сама винна. Зате після того випадку почала активно допомагати чоловікові на дачі. І вже там, після важкої фізичної праці, попиваючи увечері духмяний чай, повторювала:
– А все-таки розминка – корисна штука! Чому я раніше цього не знала?
Автор – Ірина Ясінська.
Фото ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
