Все життя я поклала на благо своїх дітей, у мене їх четверо. Три старші доньки і наймолодший син. Після весілля у нас з чоловіком не було дітей протягом 7 років, ми вже вирішили, що нам не судилося стати батьками, але сталося диво. І у нас спочатку з’явилась старша донечка, а через рік – дівчатка-двійнята. Рідні вже жартували, що у нас то порожньо, то густо. А ще через 5 років у нас з’явився син. Чоловік був дуже щасливий, адже він все життя мріяв про сина.
Коли чоловіка не стало, молодшому синові було всього 17 років. Двійнята мої поїхали підкорювати Канаду. Бачимося рідко, але я спокійна за них, що вони разом. Заміж вже вийшли обидві, за іноземців. Але онуків ще немає. Наступною свою сім’ю створила старша дочка, вже і внучку маю. Живе хоч і в сусідньому місті, але не забуває, часто з онукою приїжджає мене провідати. Останнім з батьківського гнізда вилетів син. Одружився поспішно, так як невістка була вже в положенні. Але начебто щасливий, не скаржиться.
Допомагала я їм, чим могла, все-таки молоді ще, зелені. Синові всього 24 роки, а вже сам батьком став. Як приїдуть в гості, то я їм то продукти, то гріш на гостинець з собою дам. А коли опалювальний сезон почався, мені стало складніше справлятися в фінансовому плані. Дзвонила невістка, просила допомогти їм за газ заплатити, так довелося відмовити. Мені давно почало здаватися, що я їх з сином розпестила. Як щось треба так вони і дзвонять, і приїжджають, а коли у них все гаразд – то навіть не запитають, як моє здоров’я.
Спочатку я думала, що це вікове, і я просто стаю старою і всім незадоволеною, але мені не здалося. Нещодавно приїхали всі: син, його дружина і внучок. Спочатку, як зазвичай, посиділи, пообідали, про все поговорили. А потім невістка здалеку зайшла: у синочка ніжки в осінніх сапогах холодні, зима прийшла, а взути нічого, от якби бабуся перевзула внучка, добре було б.
А чому ж, я кажу, синочок та невістонька улюблена до цього мені місяць не дзвонили, навіть як здоров’я не цікавилися. Я вже у віці, хіба мало що могло трапитися. Дочка з іншого міста і то частіше приїжджає. А ці живуть недалеко, поруч вважай, а в гості заїжджають лише, якщо треба щось.
Треба було бачити, як невістка обурилася моїм словам, схопила онука і геть з хати. Син теж плечима знизав і слідом пішов. Ось уже майже місяць пройшов з тієї розмови, а невістка досі зі мною не розмовляє і онука навіть не привозить. Мені так прикро, аж до сліз. А коли зі мною щось трапиться, вік все-таки, так і піду в інший світ, не розмовляючи з дітьми.
Син мені дзвонить, але про дружину і сина говорити не хоче, тримає нейтралітет. А мені онука хочеться побачити. Та й взагалі дуже сумно в такій ситуації. Невже я не права?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
