Мама моя привела мене на світ рано, але життя з молодим чоловіком теж не пішло. Обоє хотіли ще гуляти, доказувати один одному, хто найголовніший, хто за ким має бігати, хто кому що винен.
Мама орендувала квартиру, батьки їй допомагали та сусідка Ліля, маминого віку, яка мене часто няньчила, коли мама влаштовувала своє особисте життя. Далі у нас з’являвся на деякий час чоловік, потім знову йшов і мама Лілі розказувала коли вони сиділи на кухні:
– Хто мене захоче з таким доважком?
Ліля кивала головою, бо у неї теж не було кавалерів, а вона без дитини.
– То такі тепер чоловіки пішли, – казала вона.
Отак я росла окремо від матері, хоч і в одній маленькій квартирі, вона шукала своє щастя, а я росла з думкою, що ніколи не повторю материн шлях.
Проте, я поступила в інститут і вже почали на мене заглядатися хлопці, як тут же зникали, або навпаки – хотіли більшого і ще так дивувалися, коли я казала, що не така.
І я б так нічого не дізналася, якби я не любила свого останнього хлопця. Мені здавалося, що він – саме той, ним можна дозволити собі все на світі, адже це справжня любов.
І ось я знайомлю його з матір’ю і він знову пропадає. Я таки не витримала і вирішила таки докопатися до істини.
– А що ти думала, що я не дізнаюся? Звичайно, дивно, що це мати твоя сказала, але це ще більше тільки підтверджує її слова – ти гуляща дівчина і шукаєш дурника, який твою дитину прикриє.
– Що?
– Так, мати твоя сказала. що у тебе ранній термін, от ти й тому корчиш з себе таку милу та недоторкану, а сама тим і гроші заробляєш.
В мене не було слів. Моя рідна мама таке сказала?
Я побігла додому, а вона наче прочитала мої думки і аж розреготалася:
– А що – добре ж я придумала? Всі вірять!
– То ти не лише Сашкові про це казала?
– А ти думала, чого вони від тебе так тікають? То я тобі, доню, таку послугу роблю.
– Послугу?
– Так, якби біля тебе був люблячий хлопець, який би тебе любив понад усе, то він би тебе прийняв усяку, і гулящу, і при надії, і при хворобі. А так вони тебе не варті.
– Мамо! Ти уявляєш, що ти робиш? Ти мені псуєш репутацію, а я вчуся в інституті! Що за перевірки?
– Невдячна!
Ми отак довго чубилися, я не розуміла, чому мама таке каже на мене, а вона аж горда була від свого вчинку. Моя подруга помітила, що я сумна і почала розпитувати, а після моєї сповіді й каже:
– Та все з нею зрозуміло – вона тобі просто заздрить!
– Як це?
– А отак. її життя вже минуло і нічого путнього у неї не вийшло, ні чоловіка знайти, ні життя гарного. А тут ти, геть інша від неї, вчишся на державному, гарна, хлопці за тобою бігають, а ти й досі чекаєш на коханого. От і вирішила, що треба тебе на місце поставити. Я певна, що вона б тобі потім навіть щиро з дитиною допомагала.
– З якою дитиною?
– Та з твоєю, якби була, якби ти оступилася, то вона була б рада і тоді б заспокоїлася.
Я не вірю в таке, що мама б такому раділа і заспокоїлася. Тут має бути щось інше, але що – я не знаю. Може, це справді така перевірка? Бо нащо мені справді хлопця, який втікає при першій нагоді? Як ви гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
