Я таку помилку зробила! Сиджу, шкодую – не знаю, як змінити зараз обстановку, що склалася в моїй родині, яку я, власними руками розвалила! Ще якісь два місяці тому я зловтішався, руки потирала, думала, що все правильно зробила, а зараз така досада і туга навалилася. І за свою поведінку соромно, і вибачення у сина не вимолити. Загалом, почну все спочатку.
Син у мене один, я розлучилася з його батьком, коли малому було 5 років. Таточко загуляв і поїхав з нашого міста. Ще якийсь час я жила у цивільному шлюбі з одним чоловіком, але мабуть він мене не витримав: на правах господині я постійно йому виказувала, що він у мене “у приймах”, “на всьому готовому”, “приживалака”, і вказувала що йому треба робити. В кінцевому підсумку цей чоловік обізвав мене самолюбкою і теж пропав. В загальному, я не дуже горювала з цього приводу – мені потрібно було сина ростити, дати освіту, так що не до кохання було.
Але у сина особлива тяга до навчання не спостерігалася. Відучився в коледжі на автомеханіка, послужив в армії, а потім навіть не поспішав влаштовуватися на роботу: відпочивав після служби, гуляв. Але раптом він терміново почав шукати собі роботу за фахом, причому сам, по блату! Що трапилося? Виявилося, що він одружується – дівчина від нього носить дитя! Я розгубилася і стала почала переконувати, що його крайнім хочуть зробити: без року тиждень гуляє з цією дівчиною, і раптом дитина! Явно не від нього! Але він впевнений був 100%, що це його дитина.
Невістка мені відразу не дуже сподобалася – видно, що з неблагополучної сім’ї, причому багатодітної, сама якась недалека і залякана. Сиділа з животиком на своєму скромному весіллі, пила сік, очі додолу. Свати напилися, пересварилися зі своїми родичами. Було соромно! Спочатку молоді пішли жити до сватів, адже невістка боялася мене як вогню – я і справді не хотіла, щоб було дві господині в домі, тим більше за жінкою при надії потрібен постійний догляд. Але через місяць, як тільки дитина з’явилася на світ, син відразу попросився до мене зі своїми: у сватів дрібні діти, спати дитині не дають.
Я пустила. І майже відразу ж пошкодувала: такий почався дома розгардіяш з дитиною, а я чистюля! Я цілий день на роботі, приходжу додому, скрізь бруд, нічого не вимито, не випрано. Спочатку я з запалом наводила марафет мовчки, потім почала висловлювати свою думку. Невістка ніби старається якось прибрати, але посуд в сушці жирний, і все якось наляпано, неохайно, доводиться переробляти. Казала про це синові, він образився – мовляв, дружина ще не вміє господарювати, намагається, як може, а ти на неї бурчиш. Мене навіть якось внук не розчулював: хоч я і бачила, що він абсолютна копія мого сина, але такий крикун, що не виспатися за ніч!
Все почалося саме з цього – недосипу. Приходжу на роботу як зомбі, треба зосередитися над документами, а я роблю косяк на косяку. Директор викликав на килим, відчитав мене, зробив попередження. Я прийшла додому знову в бруд на нервах, схопила всі брудні речі, розкидані по дому, жбурнула їх молодим в кімнату і почала казати, щоб збирали манатки і вибралися з мого дому протягом 24 годин! Син намагався мене заспокоїти, але я не піддалася. Син обдзвонив друзів, зняли вони кут у якоїсь жалісливої бабусі, поїхали на наступний день.
Спочатку я раділа: відмила квартиру, повністю її провітрила. Потім гарненько виспалася за всі вихідні. Вирішила потім зателефонувати синові, дізнатися: як вони влаштувалися – на кшталт, щоб помиритися, але в б дім все одно не пускати. Він не відповідав, невістка теж. Через тиждень подзвонила друзям сина. Вони мені сухо сказали, що все у них нормально, через місяць переїдуть чи в гуртожиток чи в окрему орендовану квартиру. Пройшов ще місяць, син на дзвінки не відповідав. Довелося виловлювати його біля роботи, зустріла, син так само сухо сказав, що все у них добре, щоб я за них не переживала.
Пролетів ось ще місяць. Стало неймовірно тоскно. Бачу в соцмережах рідкісні фото молодих, свого внука-красунчика. Живуть в крихітній кімнаті, але такі всі милі, посміхаються. Я навіть за невісткою скучила. На фото сімейна вечеря: син з невісткою їдять суху гречку, малюк з пляшкою молока, яблука на столі. Явно грошей немає. Захотілося написати синові в приват – мовляв, можу грошима допомогти, і взагалі – вдома нудно одній, можливо вони забудуть образи і повернутися?! Просила навіть пробачити мене! Суцільний ігнор. І ось мабуть зараз у мене зрив якийсь, прямо до істерики. Як же мені приманити їх? Я згодна і на бруд в домі, і на крики малюка, тільки не на самотність! Цілодобово тільки і думаю про своїх рідних! Ну що мені зробити, щоб вони повернулися? Дайте пораду, будь ласка!
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
