Ми з Андрієм недавно купили собі квартиру в спальному районі міста, простору і гарну. Все обладнане та вмебльоване за останнім писком моди, як то кажуть – живи й радій життю.
Ми на цю квартиру заробляли десять років, працюючи разом за кордоном. Звичайно, що могли б і швидше купити, але ми вирішили, що краще ми насолодимося стосунками і життям в Європі. І потроху будемо відкладати на квартиру.
Тут ми взяли дольову участь і отак потроху виплачували, все купували.
Але всім тим займалася моя сестра Світлана з чоловіком.
Єдиний раз, коли ми приїжджали, то це було на оформлення купівлі квартири і відтоді ми безвилазно за кордоном.
Звичайно, що ми сестрі платили за те, що вона займається ремонтом, не космічні суми, але щоб винагородити за труд. Я все курувала по телефону, по відео, щоб бачити колір, роботу.
І ось ми приїхали, всім задоволені, подякували ще раз сестрі та дали гарну суму і подарунки дітям. Стали ми собі жити в квартирі і вже й дітей планувати, бо мені вже тридцять п’ять і вже пора.
Думала, що всіх ощасливлю та ошелешу тим, що я при надії, але Світлана й тут мене випередила та ошелешила всіх, що вона розходиться зі своїм Олегом.
Ми були вражені, бо ж двоє дітей, вона ніде не працювала, а більше в декретній відпустці, Олег, хоч і мав якісь свої примхи, але завжди забезпечував родину. Здавалося б, їхня справа, але чомусь стала наша, бо Світлана з дітьми почала приходити до нас в гості по два-три рази на тиждень. А гості з дітьми, то завжди порожній холодильник, безлад і гамір.
Перший місяць Андрій нічого не говорив, бо ж треба було Світлані відійти та якось відпочити від дітей, але потім почав бурчати:
– Чому вони до нас у ванну ходять, – питав він мене.
– Бо у них нема такої просторої і там щось з колонкою, води у них нема.
– Чого вони у нас зранку до ночі?
– Бо у них сонячна сторона і дітям жарко. Тобі, що шкода? Ти ж і так цілий день на роботі.
– Я то на роботі і після роботи хочу прийти в чисту квартиру, а не шпортатися за іграшки і речі!
– То готуйся, бо скоро й наш малюк буде речі розкидати.
– Якщо наш буде, мені не так буде прикро!
І ось такі розмови чи не щодень. Я сестру розумію і хочу їй допомогти, бо це важко просто морально після цього всього. А чоловік не розуміє! Але в суботу він просто зірвався! Він ще спав, як прийшла Світлана з дітьми і вони чомусь полізли до нашої спальні чи хованки грати чи ще щось.
І тут бачу виходить він та до Світлани:
– Ти довго тут будеш жити?
– А що таке, я до сестри приходжу, – каже Світлана.
– А те, що ти вже дістала мене своїми відвідинами і порожнім холодильником після вас!
– То ти мені шкодуєш шматок хліба? З того холодильника. Який я тобі купила!
– За мої гроші ти купила і ще й собі взяла! Я тебе тепер добре знаю!
– І що? Не всім з неба капає, як вам! Побачите, як то легко дітей ростити!
Я вже зрозуміла, що ситуація може піти в незворотній бік і попросила Андрія вгамуватися, бо вона ж моя сестра, але той був просто невблаганний:
– Ноги її більше не має бути у нас в домі.
– Тоді й я піду за нею, – сказала я.
– То йди, – чоловік обернувся і пішов геть.
Я почала плакати і збирати сумку, а Світлана мені допомагала і казала, що всі вони одинакові. Я була певна, що на наступний день чоловік по мене приїде. Але його не було і я почала в Світлани розпаковувати речі. На що мені сестра сказала:
– Ти що? У мене нема місця ще й на тебе! Ти дивися, що діти все навколо заполонили. Їдь до мами в село, якщо вже так собі надумала самій жити.
Я втратила дар мови!
Прийшлося самій перепрошувати чоловіка. Знаєте, тепер якось і мені спокійніше, відколи сестра не приходить.
Фото Ярослава Романюка.
