Я вийшла заміж сім років тому. Тоді ми з Михайлом тільки входили в велике життя після університету. Працювали обоє, але зарплати були маленькі. Добре, що жили в квартирі, яку нам подарували родичі.
Квартира хороша, простора, але потребує ремонту. А ось з ремонтом та іншими побутовими дрібницями у Михайла були негаразди. Його ростила мама і бабуся, чоловічої руки у вигляді батька, дідуся чи дядька у нього не було, тому тонкощам всіляких ремонтних робіт вчити його було нікому. Та й тяги особливої до роботи руками у нього не було.
Ми не впадали у відчай, у нас вистачало друзів і знайомих, які з задоволенням допомагали нам приводити квартиру в порядок. Спільними зусиллями поступово приводили квартиру в людський вигляд.
Моя мама, яка спочатку була проти цього шлюбу, тільки критикувала все, що ми робили. В основному її не влаштовувало те, що ми робимо це не самі, а просимо когось.
– Мужик повинен по дому все вміти і робити сам, інакше який він господар у домі? – постійно повторювала вона.
Мама вважала, що раз Михайла ростили бабуся з мамою, то він робитиме за вказівкою своєї мами. Це вона перекладала на нашу сім’ю свій гіркий досвід. Мій тато саме такий, тому вони і розлучилися, коли я пішла до другого класу. Відтоді батька я не бачила.
А у нас були зовсім інші відносини. Свекруха і спробувала сунутись в нашу сім’ю, але Михайло швидко її заспокої, не дозволивши роздавати непрохані поради і зазирати в усі куточки. Говорив, що в своїй сім’ї він розбереться сам, без маминих порад.
Коли тут мамина теорія не виправдалась, вона з новим завзяттям почала розповідати про справжнього чоловіка який сам все повинен робити по дому. Варто було їй побачити, що вода в раковині зливається недостатньо швидко, або плінтус десь трохи відійшов, розетка не працює – чудовий привід для початку повчань.
Зрештою, я не витримала і одного разу попросила маму трохи слідкувати за тим, що вона говорить і при кому. Треба було бачити її реакцію. Ледь по стіні не сповзла. Заявила, що я до неї ще прийду плакатись і моє життя вона бачить на перед – не буду я зі своїм Михайлом, ще пожалкую.
З мамою ми наразі спілкуємось дуже мало. наші розмови це швидше випитування неньки про те, чи не пошкодувала я вже про свій шлюб. так не просто розуміти, що рідна людина не підтримує тебе, а чекає якихось твої негараздів, аби порадіти.
Дуже не просто. Чи це мені одній так пощастило?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
