Світлана Степанівна була щаслива. Та чи багато потрібно жінці для щастя? Чоловік подарував троянди бузкового кольору, її улюблені. Поставила квіти у вазу. А в голові промайнуло: все-таки кохає її Андрій, хоч не завжди має час на неї. Та й де того часу взяти? Добре, що робота є, інколи й після роботи залишається, щоб допомогти комусь автомобіль відремонтувати, а ще в селі чималий шмат городу, садок, будинок, який потрібно підтримувати в доброму стані…
Чоловік постійно дбає про сім’ю. Хоча діти вже дорослі, одружені, мають своїх дітей, постійно піклується про них. А десять років тому вона сама, власними руками мало не зруйнувала своє щастя…
За матеріалами – “Гліф”.
Все почалося з дрібниці. Світлана випадково дізналася від подруги, що чоловікові ще декілька місяців тому підвищили зарплату. Здивувалася, бо Андрій приносив стільки ж, скільки й раніше, й нічого не говорив про це вдома. Почала спостерігати за чоловіком і побачила те, чого не помічала раніше. Все частіше Андрій затримувався на роботі, а у вихідні щоразу кудись ішов.
Якось син попросив у чомусь допомоги, і Андрій сказав:
– А якби мене не було, як би ти розв’язав свою проблему?
У Світлани всередині похололо: в чоловіка є інша, він планує залишити сім’ю й піти до неї. Наступного дня поділилася цією думкою з подругою. Та порадила піти до знахарки:
– Хоч знатимеш, готуватися до найгіршого чи ще рятувати сім’ю.
Для жінки настали важкі дні. Не могла їсти, спати, боялася йти до бабки, адже знала: якщо дізнається чоловік, то розбірок не минути. Врешті наважилась. Узяла фотографію Андрія, хлібину, гроші й рушила до чаклунки.
Стара жінка зустріла її на порозі, оглянула з ніг до голови. Від її погляду стало не по собі. На брудній скатертині розклала старі, затерті карти.
– Чекає на тебе розлука з чоловіком. Має він чорняву жінку, молоду, гарну, грошовиту, – сказала. – Тобі випадає дорога і недуга, але не хвилюйся, все переживеш!
Додому Світлана повернулася збайдужіла до всього. Розлучення, інша жінка, яка з’явилася в Андрія, більше не хвилювали, їй усе стало байдуже.
Увечері, повернувшись із роботи, чоловік був здивований тим, що дружина не приготувала вечері. Коли запитав про це, Світлану прорвало:
– Що, їсти захотів? А інша не нагодувала? – і зайшлася у плачі.
Андрій розгубився:
– Ти що? Яка така інша?
Їхня розмова була довгою і велась на різних тонах: то переходила у ссуперечку, то стихала, коли чоловік та дружина заспокоювали одне одного. Нарешті вони порозумілися. І Андрій вже змушений був відкрити свою таємницю. Він нагадав Світлані про її мрію: власним авто поїхати з дітьми в Карпати, поставити намет, зійти на Говерлу, декілька днів дихати чистим повітрям і милуватися гірською красою.
Але для цього потрібен був автомобіль. Він знайшов потрібний, не новий, не надто дорогий. Тому й приховав той факт, що збільшили зарплату, працював у вихідні. І вже за декілька тижнів машина мала стояти в їхньому дворі.
Світлані стало ніяково: чоловік старався, готував для неї несподіванку, а вона… «Нічого, – заспокоїв її Андрій, – усе до кращого. Ми порозумілися, тож домовмося: більше ніяких таємниць, навіть якщо вони пов’язані з приємними несподіванками!»
Минуло багато часу, кожен намагався не згадувати про події, які мало не призвели до розлучення. Вони таки поїхали всі разом у Карпати, ця подорож принесла чимало задоволення.
А в сім’ї Світлани й Андрія відбулися значні зміни: обоє стали уважнішими одне до одного, почали відводити одне одному більше часу. А от несподіванки залишилися тільки приємні. Такі, як оці бузкові троянди, подаровані з любов’ю.
Автор – Галина КОСЮК.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
