Не буду відпиратися – це правда, колись я старалася щось смачне приготувати, як то кажуть, з нічого зробити щось, бо часи були інші, по-перше. Я була молодша і мала сили й раніше встати і щось приготувати чи зробити, а, по-друге, тоді й треба було щось вигадувати. Бо в магазинах практично нічого й не було, а за ті гроші, що чоловік заробляв, то ковбаси вистачало лише йому на бутерброди і по шматочку дітям.
Бачили б ви з яким смаком він їв м’ясо з борщу, а я слинку ковтала і казала. що не люблю такий жирний борщ, мені більше подобався на олії. Хто ж не любить м’ясо в борщі? Але мій чоловік не здогадувався, що я просто хочу аби він наївся і діти, а я вже й ріденьке посьорбаю…
І ось тепер, бачте, знову мені треба щось вигадувати, бо йому мало уваги. Але ж і я хочу уваги, а не за баняками сидіти той залишок віку, що лишився.
Я хочу аби чоловік здивував мене сніданком чи обідом. Та я буду рада навіть макаронам з сиром. Лиш би самій не готувати.
– А з чого, любий, ти мені такі розмови починаєш, – кажу йому, – Ти мені прямо кажи.
– Та що прямо? Хлопці на роботі за своїх жінок хваляться, а я навіть не маю, що й сказати! Вареників хочу з підливкою з опеньків, голубців з сметанковою підливою, борщу хочу червоного! А ти все зайнята і лиш сидиш перед телевізором.
– А, може, я теж хочу і голубців, і вареників, і борщу? І теж чекаю, коли ти вже за двадцять п’ять років нарешті їх мені зробиш?
– Знаєш, інші жінки таке не кажуть!
– Справді? А давай перевіримо!
– А давай.
– Тоді слухай, що ти зробиш, – почала я його вчити.
Експеримент мав відбутися в неділю і я знала, що виявлюся правою, але все-таки, вирішила потішити чоловіка борщем, як наперед бачила.
Прийшов Федір ввечері голодний і невеселий. Я поставила перед ним тарілку з борщем, сметанки кинула, часничку начистила і дивлюся, як він смачно їсть.
– Бачу, прийняли тебе дуже гречно?, – питаю зі смішком.
– А звідки ти знала?
– Бо я сама така, от звідки, – тільки й усміхнулася я.
Коли чоловік пішов до найгорлопастішого друга, який показував, де у нього жінка, то виявилося, що вони їли в неділю суп, бо треба доїсти, адже у них грошей не густо аби продукти викидати.
– То ти просто день невдалий вибрав. Приходь іншим разом, – виправдовувався той.
Далі пішов Федір на гостину до ще одного, а там вже жінка не витримала і каже:
– Я на цілий тиждень наробила заготовки аби потім лиш готове розігріти, а не для того аби ви зараз оце все за один присід з’їли! І взагалі про гостину треба наперед попереджати!
І отак чоловік прийшов додому та зрозумів, що на словах одне, а на ділі зовсім інше.
– Федю, невже ти думаєш, що жінка на роботі не стомлюється?
– Та я так не думаю, але ти завжди все встигала робити.
– Так, встигала, бо треба було, бо за мене ніхто цього не робив. А зараз можу собі й готове дозволити купити, не бачу в тому нічого такого. Мій час так само втікає, як і твій. І мені хочеться його витратити на щось для себе, а не на вариво цілодобове.
Не знаю чи мене чоловік таки почув, але принаймні вже не ставить мені в приклад інших. І я рада, що деякі жінки таки наважуються відстоювати свій вільний час від кухні і обов’язків. А ви маєте час для себе чи ні?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота