fbpx
Історії з життя
Степан Михайлович більше не комизився. З’їв все, що вона приготувала. І розімлів. Тут вже Зінаїда не схибила. Тепер можна було переходити на “ти”. А вранці подаючи гарячі оладки зі сметаною, вона прямо запитала – Ну що, Степане, до мене коли переїдеш? Ще до вечора, чи вже завтра? – Він вмить перестав жувати, а вона добродушно ляскаючи його по спині, продовжувала – Треба б нам ще шафку прикупити для твоїх речей. Та й плиту нову, щоб я тобі пироги пекла

— Ну що ми з вами, Степане Михайловичу, все по кафе, та ресторанах ходимо. Давайте у мене якось посидимо. Котлеток вам накручу, борщику. Ну чесно вже сили немає цю вашу їжу пробувати. Я жінка проста, домашня і люблю готувати – сказала Зінаїда Матвіївна своєму кавалеру. Він боязко запитав – А ви точно готувати вмієте? – Зінаїда фиркнула – А то. Від мого столу ніхто голодним не пішов

А тепер трохи передісторії. Зінаїда в свої сорок з хвостиком була самотньою. Працювала вона бухгалтером в жіночому колективі. Єдиний чоловік, начальник відділу, був людиною у віці. З дружиною, дітьми і внуками. До того ж розмовляв він тільки про те, скільки банок з огірками закручує його дружина на дачі.

Зінаїда, звичайно пробувала оживити своє особисте життя, але якось це у неї не виходило. Мабуть бажання неодмінно вийти заміж, було написано у неї на обличчі. Тому відгодувавшись як слід, чоловіки її просто покидали. Останній з них Ігор, так і сказав – Знаєш, Зіно. Хороша ти жінка. Але ти навіть уві сні про весілля говориш – Зіна тоді засмутилася, що гроші на курси по завоюванню чоловіків витратила даремно. Але ж там приємна жінка завжди радила, що обранцям треба в будь-який час натякати на одруження.

Засумувала Зінаїда і тут неначе подарунок небес. Літній начальник на пенсію пішов і прийшов Степан Михайлович. Років п’ятдесят, але виглядає ще досить моложаво. Якраз, те що треба, подумала Зінаїда і приступила до дії. Наявність дружини її не лякала, адже та тітка на курсах говорила, що за будь-якого чоловіка боротися треба.

Степан Михайлович довго не піддавався. Ні яскраво нафарбовані губи, ні сукні в обліпочку не допомагали. Поки на дні народження головбуха, Ірини Іванівни, вони не заговорили про їжу. Степан Михайлович виявився естетом. Про всі кухні світу їй розповів. Зінаїда зніяковіло потеребила скатертину – Який ви розумний. Скрізь побували. А я навіть в японському ресторані жодного разу не була – і опустила очі. Розпалений атмосферою, Степан Михайлович вигукнув – У чому ж справа. Завтра йдемо, є тут поблизу одне містечко чудове.

І вони пішли. Правда Зінаїді не сподобалося. Ця риба недосмажена, рис грудкою в горлі застрявав, а гірчиця їх взагалі пекуча. Але розсудливо промовчала. Раптом злякає. Правда потім у вбиральні провела цілий вечір з незвички.

Відтоді Степан Михайлович поставив собі за мету, показати їй всю красу кухонь світу. І головне, поїдять, поговорять і на цьому все. Ніякі натяки Зінаїди, її кавалеру не заходили. А їй же хотілося по іншому. Щоб сім’я, щоб поруч. Та й одягатися для ресторану щовечора набридло. Ще й каблуки, від яких гуділи ноги. Ось вона і вирішила, що треба все брати в свої руки. Досить їй вже романтики, пора до рішучих дій приступати.

— А це борщ? — чомусь злякався Степан Михайлович. — Ну так — гордо сказала Зінаїда — На кісточці. Сама на ринку вибирала — Він крутив в тарілці ложкою і жалібно на неї подивився — А це точно можна їсти? — Зіна здивувалася, але кивнула — Не можна, а потрібно. Ви пробуйте, не пошкодуєте — Він підніс ложку до рота, сьорбнув трохи і повеселішав — І справді смачно. Ви, Зінаїдо, господиня хоч куди — Вона почервоніла від задоволення і присунула йому пироги – Ось їх з борщиком спробуйте. Будете в захваті!

Степан Михайлович більше не комизився. З’їв все, що вона приготувала. І розімлів. Тут вже Зінаїда не схибила. Тепер можна було переходити на “ти”. А вранці подаючи гарячі оладки зі сметаною, вона прямо запитала – Ну що, Степане, до мене коли переїдеш? Ще до вечора, чи вже завтра? – Він вмить перестав жувати, а вона добродушно ляскаючи його по спині, продовжувала – Треба б нам ще шафку прикупити для твоїх речей. Та й плиту нову, щоб я тобі пироги пекла. Ти он який, недогодований. Ну нехай, ти доїдай, потім поговоримо. А мені треба красу навести – чмокнувши його в намічену лисинку, розчулилася і пішла в кімнату.

Стук дверей, що захлопнулися, застав її зненацька. Вона на кухню, Степан Михайлович зник. Вона важко приземлилася на стілець і дивлячись на недоїдений сніданок, зітхнула. – І цей втік. Ось, що йому не вистачило? Напевно грошей на нову шафку пошкодував.

Степан Михайлович звільнився. Говорили, що на підвищення пішов. Але Зінаїда знала, що йому просто соромно стало. Ще б пак, обнадіяв дівчину, а сам грошей пошкодував. Але вона не засмучується. З її кулінарними талантами, та сплаченими курсами, вона собі обов’язково кого-небудь знайде!

Автор: laskava lanʹ.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page