fbpx

Стоїть під дверима і голосить.”Згадай, жінко, ми ж з тобою сім’я”. Так я пам’ятаю. А от чи ти пам’ятав про це, коли мені оте говорив? От тепер і згадуй, а до квартири не впущу

Нашому шлюбу десять років, а синові вісім. Живемо ми з чоловіком у моїй квартирі, яку я отримала від бабусі. Точніше зараз тут живемо тільки я та син.

Мені завжди здавалося, що моя сім’я дуже міцна. Ми успішно подолали всі кризи, через які зазвичай розбігаються решта пар. Але тут чоловік вирішив, що він надто втомився бути сімейною людиною.

Так, останні пару років у нас не все було гладко. Моя мати занедужала, свекруха також. У нас із чоловіком були труднощі на роботі. Син майже місяць лежав у стаціонарі, та й у мене недугу підозрювали, але добре, що не підтвердилось. Ми все це пройшли пліч-о-пліч, разом.

Рік тому, чоловік втратив роботу. Йому було зле, він перестав щось робити вдома, зваливши все на мене. Я ходила на роботу, готувала їжу, приділяла увагу синові, відвідувала маму, щоб доглядати, дзвонила свекрусі. Усі обов’язки стали моїми. Чоловік тільки ходив по хаті з сумним обличчям і говорив, як йому важко.

У мене не було часу навіть на те, аби з ним стосунки з’ясовувати, я була неймовірно зайнята. Чоловік посидів удома три місяці, а потім знайшов іншу роботу. Зарплата була майже такою самою, як раніше, але більше обов’язків, та й їздити тепер треба було далі.

Читайте також: Сваха з Італії приїхала і одразу до мене на серйозну розмову. Спочатку так гарно себе поводила, щось розповідала усе сина мого вихваляла, а потім як заведеться. Ну я ж теж мовчати наміру не мала, слово за слово. Уже коли краю дійшли, то саме чоловік із роботи повернувся, так мусив сваху виводити з хати

Приходив чоловік тепер пізно. Втомлювався, сердився. Винною в усьому робив саме мене. Я, між іншим, теж ходила на роботу, але ще й із домашніми справами якось справлялася. Так, мені до роботи їхати менше, але я теж хочу відпочивати вечорами, просто не можу собі дозволити. А чоловік може, та ще й скаржиться!

Непорозуміння виникали дедалі частіше. Не завжди їх ініціатором була я. Доходило навіть до того, що не можна було попросити чоловіка, щоб він посуд помив, тут же у відповідь отримувала слова. “Я втомився, я працюю!”. А я, мабуть, із відпустки приїхала. Зрозуміло, я починала сперечатися. Хіба можна таке терпіти?

Чоловік навіть мамі своїй не дзвонив, не цікавився її здоров’ям та справами. Це лежало на моїх плечах. І їздила до неї також я. Адже чоловік так утомлюється, не те, що я, правда? То хіба мені складно?

Іноді після таких днів ми не розмовляли між собою тижнями. Чоловік ображався на мене, а я це ігнорувала. І так турбот вистачає. Не було жодної сили на ці сцени.

І ось одного разу чоловік зібрав свої речі. Коли усвідомив, що я не питаю ні про що, прийшов і сказав, що йому потрібний відпочинок.

— У нас серйозна криза у відносинах, ми не рухаємось уперед. Але не хочу, щоби все закінчилося. Я просто потребую відпочинку, подумати збираюся. Потім повернуся і ми все обговоримо.

І пішов із сумкою. Виявилось, що поїхав до матері. Свекруха мені сама набрала за годину і спитала, що в нас сталося. А я не знала, що їй відповісти, сама нічого не зрозуміла. Цирк справжній. Вона намагалася вмовити мене на розмову з чоловіком, але я відмовилася. Адже він сам мене покинув. Що тут обговорювати?

Минуло півроку. Виявилося, що син здатний робити прибирання у будинку, а їжі нам вистачає зовсім небагато, та й готувати щодня не потрібно. Прання поменшало, бруду теж. Ніхто не розкидає по кутах сорочки та шкарпетки.

І до свекрухи більше їздити не треба, адже тепер син із нею живе, сам про неї піклується. Я періодично телефонувала їй, щоб виявити ввічливість, але на цьому все. З чоловіком я не розмовляла весь цей час, він лише періодично спілкувався з сином по телефону.

Коротше, за півроку моє життя сильно покращало. Так, грошей поменшало, але й турбот теж. Саме тому, коли чоловік вирішив повернутись, я не зраділа. Не пустила його до квартири та відправила назад до мами. Він неймовірно здивувався!

Але я вже нічого не відчуваю до нього. Навіть шанувати не можу, адже цілих півроку його не хвилювали ми із сином. Йому, бачите, був потрібний відпочинок. От нехай і надалі відпочиває. Мені вистачить самоповаги, щоб не дозволити так поводитися.

Та й місця у квартирі більше немає. Я наступного тижня перевезу до себе маму, щоби не їздити до неї постійно. Вона допомагатиме мені з домашніми справами та сином, а я піду вгору кар’єрними сходами, адже тепер у мене є на це час. Впевнена, що зможу досягти багато чого. Шлюб був для мене лише важким тягарем, а не допомогою.

Чоловік приходить до наших дверей кожен день і ниє, що ми сім’я. Але я з ним не погоджуюся. Якби ми були сім’єю, він би так не вчинив.

Хіба не так?

03,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page