Надія поспіхом перебирала речі у шафі, шукаючи свою синю кофтинку з ґудзиками на рукавах. Вона виглядала стомлено після важкого робочого дня, адже ось уже понад рік жила в режимі постійних подвійних змін у стаціонарі. Залишившись єдиним годувальником у родині, вона мусила крутитися як могла, аби звести кінці з кінцями.
— Олеже, ти не бачив мою кофту? — гукнула вона з кімнати, стишуючи роздратування в голосі.
— Можливо, лежить у кошику для брудних речей, — відгукнувся чоловік із вітальні, не відволікаючись від телевізора.
Надія зітхнула й подалася у ванну. Їй треба було зібратися до додаткової зміни, тож час підтискав. Поки вона завантажувала речі в пральну машину, в голові зринули думки про те, як непросто стало жити відколи Олег залишився без роботи.
Колись він мав гарну посаду в одній великій компанії, тож проблем із грошима не було. Але все пішло шкереберть, коли його звільнили відтоді, здавалося, він не поспішав шукати щось нове.
Струшуючи джинси чоловіка перед пранням, Надія раптом натрапила на чужу (чи то пак, незнайому) банківську картку в кишені. «Дріб’язок не витягнув», — майнула думка, але коли Надія роздивилася знахідку, їй аж зле стало. Цю картку вона бачила вперше.
Сховати б відразу і не зв’язуватися, але цікавість, змішана з острахом, узяла гору. Надія вирішила спочатку розібратися. Вона склала решту одягу у пральну машину, наче нічого не сталося, та пішла у душ.
Увечері Олег сидів за комп’ютером, заявляючи, що гортає вакансії. Надія, удаючи спокій, усю ніч була мов на голках. Наступного ранку, замість їхати додому після зміни, вона пішла до найближчого банкомата з тією картою в руках.
Довго думала, який пароль міг поставити Олег: дата весілля, день народження їхнього сина Петрика, номер квартири? Надія знала, що може помилитися лише тричі. Нарешті їй згадалося: колись Олег ставив паролем день купівлі їхньої першої машини.
Набравши чотири цифри, Надія з полегкістю побачила вдале входження до меню. Баланс вразив її до глибини душі: двісті тисяч з копійками. «Як? Звідки? — подумки запитувала себе Надія.
Сповнена гірких припущень, вона повернулася додому й побачила Олега, який щось шукав у кошику з брудними речами. Побачивши Надію, він завмер.
— Не це шукаєш? — відказала вона якомога спокійніше, дістаючи картку з кишені куртки.
Олег зблід. Почав виправдовуватися, але Надія одразу перепитала, чому він приховував гроші, коли вона працювала за двох. Чоловік ніяково бурмотів про «особисті кошти», «не твоє діло» й «я можу це пояснити», а Надія розуміла лиш одне – він увесь цей час її обманював.
Вона сіла й згадала, як приблизно рік тому все почалося з новини Олега, що його звільнено. Він сказав, що «не зійшовся з керівником характером», а вона повірила.
Додаткові підробітки в лікарні стали для Надії рутиною: доводилося платити й за кредити, й за витрати на сина. Тим часом Олег постійно відхиляв вакансії: «Зарплата маленька», «офіс незручний», «начальник дивний». Надія мовчки ставала до роботи, економлячи на всьому, навіть на дрібницях.
— Олеже, — ледь, — скажи відверто: ти не втрачав роботу, працюєш віддалено?
Він, побачивши, що далі приховувати марно, зізнався. Послався на те, що «не може довіряти нікому, навіть дружині», а «мама йому радила мати свій прихований рахунок».
Мовляв, це перевірка, чи не надто Надія меркантильна. Про нову машину він теж згадав: хотів накопичити на щось краще й придбати без докорів сумління.
Надія не була схильна до емоційних сцен, особливо після безсонної ночі. Проте почуття зради виявилося таким сильним, що вона тихо сказала:
— Я забираю Петрика й іду до Лілії. Ти нас обох зрадив, Олеже. Ми тут усі разом економили, а ти працював і ні копійкою нам не допомагав.
Вона зібрала найнеобхідніші речі, а Олег ходив слідом і благав її передумати. Говорив, що зробив помилку, що справді хоче забезпечити сім’ю, але потребує певних гарантій.
Та Надія не слухала. Вона відчувала, що довіра зруйнована вщент, і без неї подальше співіснування безглузде. Добре, що сестра завжди була рада прийняти і допомогти.
Петрик важко переживав розлучення батьків. Він був розгублений і часто запитував, чому тато більше не з ними. Надія намагалася пояснити це тактовно, але все одно відчувала, як дитині непросто.
Вона продовжувала працювати в лікарні, все так же понад норму, адже тепер вона орендувала невелику квартиру і витрати були високими.
Свекруха прибігала кілька разів, намагалась повернути невістку в сім’ю. Просила не робити помилки і не руйнувати те, чого так важко досягли разо: квартира, сім’я, авто, добробут.
Коли ж зрозуміла, що невістка вирішила все для себе остаточно, раптом заявила:
— Права я була – ти тільки про гроші і думаєш. А те, що у вас відкладена така сума за пів року ти і не подякувала свого чоловіка. Чи в тебе в домі хліба не було? Чи хто босий бігав? Нащо ти ці сцени влаштовуєш?
Спільну квартиру було продано і надія придбала невеликий будиночок у селі не далеко від батьків. Так. не місто. але тут вона має роботу. стабільний прибуток і грошей вистачає на життя. адже таких витрат як у місті у неї немає.
А чоловік? Олег ображений на неї. Бачте. вона зрадила свої обітниці. не змогла пройти труднощі і випробування, втекла, хоч мала б бути поряд що б не стало.
От цікаво: хоч сам розуміє. що каже?
Головна картинка ілюстративна.
