fbpx
Історії з життя
Сусідка передала нам віник, що відвезти в село і мама пов’язує з цим її проблеми зі самопочуттям

У нас є сусідка, яка нам віддає якийсь непотріб, що і викинути шкода, а він їй вже не пригодується: одяг, старі штори, взуття.

– Беріть, мені викинути шкода, а в селі спалите та буде тепло та користь від того, – отак сказала.

Ми брали й відвозили. Мама з якихось речей робила собі запаски, щось палила, а в чомусь ходила. Коли сусідка й цього разу приготувала нам цілий пакунок з речами, ми не дуже здивувалися.

А далі вона дала нам віник з совочком і каже:

– Він у мене вже геть старий, я собі новий купила. А це й в селі може й на вулиці замітати – не шкода, – отак сказала.

Я радо взяла, бо дійсно, віників в селі не напасешся. А цей виглядав доволі ще міцним.

Коли мама почала розбирати пакунки, то й на віник звернула увагу:

– Звідки це?

– Сусідка передала.

– Хм. А чого?

– Бо собі купила новий, не буде ж це викидати.

– Доню, ти знаєш, що віник не можна брати ніколи? А як знаходиш його на роздоріжжі, то якої б він не був краси та новизни, то не можна брати?

– Чого?

– Бо так люди свої проблеми викидають, а хтось підбирає.

Я тільки з таких забобонів посміялася, бо мені важко уявити, що в наш час хтось в таке не те, що вірить, а такими дурницями займається.

Ми трохи у мами погостювали, як вже був час їхати.

Пройшов десь тиждень і мама почала жалітися на біль в попереку.

– Ой, так щось прихопило, що ледве розходжуюся.

– То менше працюйте.

– Як менше? Всім треба їсти дати.

– То давайте їдемо до лікаря.

– Як до лікаря? Може пройде.

Але воно не проходило і мама вже сама сказала, що йде до лікаря. Той виписав якісь пігулки і вона їх якийсь час приймала, і було полегшення.

Ми всі зраділи і заспокоїлися, але за якісь два тижні мама знову телефонує, що все відновилося і їй стало ще гірше.

– Бачиш доню, що таке віник? Отак твоя сусідка мені всі болячки й передала, – каже вона мені.

– Мамо, не смішіть людей!, – я вже теж накрутила себе, – Ви хочете аби вас в сімдесят років нічого не боліло? Завершуйте ту свою господарку і будете цілком здорові!

– Мене нічого не боліло, поки ти віника не привезла!

– Ой, не брешіть, боліло, а ви просто отак мені кажете аби на своєму бути!

Зараз вона знову лікується і все йде до покращення. Лікар сказав, що проблеми з хребтом ніколи не зникнуть миттєво, що це довготривалий процес. А мама хоче випити пігулку і одразу має помогти. Такого не буває.

Вона просто настільки нетерпляча, що не передати словами, то, певно, вже вік такий.

А ще сказала аби я той віник спалила. Розумієте? Добрий віник треба спалити, бо у неї в голові засіли забобони.

Але я вирішила, що вже краще спалити віник і вберегти свої нерви, ніж щось їй пояснювати. Розтопила в печі і на її очах запхала його в піч.

А тепер вона ще й заборонила мені будь-що брати в сусідки, бо вона їй отаке зробила. І я вже стала між двома вогнями, бо я впевнена, що сусідка нічого лихого не хотіла.

Вона й далі продовжує збирати речі для нас. А я не знаю, що з ними робити, бо мама точно їх не прийме, а викинути їх в смітник теж рука не піднімається.

Десь потайки складати, що б мама не бачила чи пояснити все сусіді? Але що я їй скажу: «Не давайте нам нічого, бо ви нам ворожите?». Це якось смішно і дивно.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page