Мої стосунки з чоловіком це ідеал, про який я мріяла в дитинстві: уважний, ніжний, турботливий, ніколи ніяких негараздів. Але в природі існує певний баланс – тож і в мене є противага. У комплекті з прекрасним принцем ішла його Матуся.
Я не можу сказати, що наші відносини з нею не ладналися зовсім, але напруга була, постійне відчуття, що я не гідна «її хлопчика» не покидало мене. Ми навіть спілкувалися з нею виключно у свята. Навіть моя мама, дуже добра і товариська по натурі жінка, не могла бачитися з нею частіше ніж кілька разів на рік. З моєю мамою свекруха тримала себе зверхньо. Ну а кому це сподобається?
Чесно, якби була можливість відзначати всі наші свята без неї, я б ні секунди не шкодувала. До речі, найнеприємніший момент якраз і припав на одне зі свят – п’ятиріччя нашого весілля. Ми нічого не планували нікому розповідати, але чоловік після кількох келихів оголосив про те, що ми всерйоз задумалися порадувати їх внуками. У мами очі відразу стали мокрі, вона почала нас обіймати, хоча я і намагалася їй сказати, що це не так скоро і я ще навіть не при надії. А от свекруха сухо заявила, що ми не готові і радіти, власне, немає чому.
А потім свекор від неї пішов. Одного дня зібравши речі просто втік жити до брата. Свекрусі так і сказав, що не може більше терпіти її характеру. І почалось…
Щодня ми з чоловіком прокидаємось від настирливих дзвінків свекрухи.
— Синок, рятуй!
Мій чоловік, летить до мамусі, а вона вся в сльозах його зустрічає. Жаліється на якусь примарну недугу і на те, що вона самотня. Але погане самопочуття не заважає їй постійно уточнювати, чи ми не передумали ставати батьками:
— Мені зле, синку! Відчуваю, що довго не протягну на цьому світі. Зляжу… Нащо тобі ще й дитина? А за мною хто дивитись буде?
А мій хороший і добрий чоловік уже починає думати у яку б кімнату маму поселити.
— Їй самотньо і не добре одній. Хай з нами поживе, хай хоч трошки оговтається. А про дитинку, олю, давай і справді пізніше, не на часі поки. Ми ж молоді.
Я дивлюсь на нього і не впізнаю. Кажу, що мама ним маніпулює, адже більше і ніким, а у відповідь чую, що я душі не маю і співчуття.
От поясніть мені, може я й справді трошки того, ну, палицю перегинаю. Але жити з тією жінкою під одним дахом я не хочу, а чоловіка прямо відчуваю, як втрачаю. Що ж робити?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
