Але останнім часом мене вже це настільки дістало, що я вирішила нічого не приховувати і не показувати якусь вилизану сторону нашого життя, а так як є, сил у мене й так мало, а тепер ще й нерви не в порядку.
Тільки поріг переступила, а вже Ольга Тадеївна окинула мене поглядом і каже:
– А що це ти волосся не пофарбуєш, дивися як відросло, – це вона каже про моє філірування за тисячу двісті гривень по великому блату.
– Мамо, – кажу я їй з милою посмішкою, – то так має бути. Таке фарбування і коштує третину вашої пенсії.
Їй аж мову відібрало на найперші хвилин десять, думаю, вона збиралася з думками як то розповісти, що така зачіска мені не пасує. І правда, почала:
– Може, воно й модно, але тебе старить, – каже вона.
– А мені подобається, – я стенула плечима і посунула вбік ногою дитячі іграшки, щоб звільнити прохід для свекрухи.
Діти ще були в школі, бо вона любить приїхати зранку, щоб застати все зненацька, то я їй цього року таке й влаштувала.
– А що то у вас так не прибрано?, – питає вона мене на незастелені ліжка.
– Та от зараз застелю. А як діти прийдуть, то може вмовите їх поскладати іграшки – отака у вас буде весела гра.
Так, весела гра, бо я вже змучилася і прибирати і кричати, пора вже бути мамою спокійною і врівноваженою.
Раніше до приїзду тещі я готувалася два дні перед тим, щоб приготувати страви, які вона любить, але остання гостина вивела мене з себе. Ольга Тадеївна любить пироги з картоплі і я стараюся приготувати все і свіженькі наліпити та зварити. Щоб це зробити, самі знаєте, треба рано встати і все зварити. І от вона на поріг, а я пироги вже в окріп кидаю та до столу припрошую. І що видумаєте вона сказала:
– Ой, я щось не хочу їсти…
Уявляєте? Та кому цікаво чи ти хочеш чи не хочеш? Сама знаєш, що коло пирогів треба посидіти. То сіла мовчки і два пирога з’їла, а не розводь тут припрошування.
Тому цього разу було без пирогів і те, що любить моя родина їсти. а бабуся як не захоче, то так і буде. Було видно, що свекруха вже би чимось перекусила, але ж я пам’ятаю попередній приїзд, так, мамо?
– Зараз діти прийдуть зі школи і тоді сядемо та поїмо.
Котлети їй були за сухі, салат пересолений, а гречка збилася в грудку, але їла. Далі прийшла черга віддуватися дітей.
За правильні відповіді, як ото вміння хреститися та говорити молитву – винагорода, за оцінки теж, але те, що надто сидять в інтернеті – за те була вже сварена я.
– Як це прийли зі школи і вже яка година в тому телефоні?, – каже вона мені.
– А що мають робити?
– Та бавитися, – каже вона.
– Ну то йдіть і бавтеся з ними, вони за вами дуже сумували. Вам вдасться.
Ні, не вдалося. Я переможно усміхалася, а вона й далі бубніла, що я їм багато дозволяю.
– Малий погано читає, а мала не вміє молитви. Ти чого дітей вчиш?, – каже мені.
– Малий читає, як може і краще від вашого зауваження не буде. Хочете – можете йти з ним і читати. А мала має такий вік, що їй зараз до всього власна правильна думка. Думаю, ви вже це оцінили.
Читайте також: Мене колись дуже дратувало, коли мама переживала за бабусею кожнісіньку тарілочку та горнятко
А ще я не зустрічала свекруху в новеньких речах, а в тому, що ходжу в хаті і її обурило, чи не маю я кращого одягу:
– Мирон нічого не каже, що ти отак ходиш?
– Як хоче аби я ходила по-іншому, нехай мені купить, – спокій огорнув мене, немов покрикало і я була певна, що відіб’ю всі нападки.
Прощалися з обіймами і поцілунками, обіцяла прийти ще, а я й припрошувала.
