fbpx

Свекруха нагадала мені про борг з таким посилом, що мені в голові не вкладається, як вона могла сюди дітей приплести? Тим більше, що вона мене десять років питала, чому їх немає

Я заміжня за Олексієм десять років і ми десять років не мали дітей. Наче в обох все добре, а нічого не виходить. У мого чоловіка багатодітна родина і, коли вони сходяться всі до матері, то там слова не чути від гамору, бо свекруха вже й правнука одного має.

– Вже й правнука я діждалася, а від тебе, Іринко, нікого, – казала мені в очі, – Таку Олексійко мав дівчину гарну, то вона вже третє має. Краще б був її сватав.

І отак я жила всі роки, старалася не виказувати, як мені то чути, але вдома вже давала волю почуттям.

Чоловік бачив, як мені, тому старався на великі свята лише їхати до матері, а частіше сам її відвідував.

Хтось нам підказав, що за добрі гроші, то можна зробити процедуру, хоч вона й дуже дорога, але можна мати дітей. Ми поговорили з чоловіком і поїхали на заробітки. Довелося нам там важко. Але ми знали для чого працюємо, тому за два роки мали кругленьку суму. Перші спроби результату не дали, але на третій спробі мені сказали, що у нас будуть близнюки. Які ми були щасливі, Олексій поїхав до матері і вона була дуже рада.

Проте, постало питання з житлом, бо ми знімали квартиру, а тут як будуть вже діти, то треба мати щось своє.

Мій свекор працює по закордонах роки і він дав нам гроші на перший внесок в дольовій участі, а далі Олексій поїхав на заробітки, щоб накопичити на інші платежі. Близнюки з’явилися на світ без нього.

Я переїхала до батьків, бо мені потрібна була допомога, свекруха навідувалася не часто. Але теж була дуже рада тому, що має онуків.

– Не думала, що вже дочекаюся від Олексійка діток. Дуже тому рада, – казала вона.

І ось чоловік через два роки вернувся і ми вже остаточно викупили квартиру, зробили ремонт і переїхали жити окремо.

Наче все у нас добре, як тут я розумію, що при надії. Ми були дуже здивовані, адже нічого не робили, а тут таке. Звичайно, що вирішили привести на світ ще одне маля, тим більше, що я стільки років мріяла про дітей. А тепер мені Бог дав просто так! То як такий подарунок не брати?

Важко мені було дуже, бо ж діти маленькі, Олексій і на роботі втомлюється і старається ще мені з дітьми допомогти. Свекруха тільки на словах добренька, а так аби прийти, то ні.

– У мене ще троє дітей. Всі мені онуків приводять, то я як маю розірватися?

Мама моя переїхала до нас аби мені помогти в перші дні, коли я приїхала з немовлям і якось життя йшло далі. Близнят відводили в ясла і якось мала пару годин для того аби привести до ладу квартиру і щось приготувати.

А потім знову чудо – Матвійкові й пів року не було, як я розумію, що знову щось не те. Так, дві смужки. Олексій вже за голову вхопився, я теж не знаю, як все спланувати, бо не було, не було, а зараз мов з решета.

Довго ми радилися, як маємо все вирішувати та розпланувати, як свекруха на порозі.

– А чим ти, Ірино, взагалі думаєш? Що ти собі думаєш, що твої діти я буду годувати?

– Ви про що?, – питаю її.

– Як про що? Борг ви нам не ввесь віддали за квартиру, а на всілякі процедури маєте. Я маю про свою старість думати, а не вам гроші роздавати. Може, як зрозумієте, що треба найперше заробити, то тоді й подумаєте, як маєте дітей прогодувати. Добре за чийсь кошт жити! Ти подивися, що ти з мого сина зробила – одні очі лишилися!

Я не маю слів аби їй заперечити, та як вона могла таке взагалі сказати. Коли я про діток мріяла, коли вона мені не давала й на мить забути, хто в тому винен, а тепер до мене з таким посилом? Чому вона таке взагалі говорить?

Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page