fbpx
Історії з життя
Світлана поставила телефон на беззвучний режим, та він все одно продовжував дзвонити. В голові крутилася тільки одна думка: «Не бери слухавку, не бери слухавку!» Вона точно знала, хто їй телефонує. Сьогодні четвер, вже багато років поспіль у цей день вона зустрічалася з Владом. Він був одружений, і свою сім’ю руйнувати не збирався

Він ніколи їй нічого не обіцяв! Та вона й не вимагала. Чекала, що він сам усе зрозуміє. Що так само, як і вона, він не зможе без неї жити. Найкраща подруга Люба якось принесла пляшку гарного грузинського напівсухого і з порога заявила:

— Потрібно поговорити.

Поспіхом накрили на стіл, випили по келиху.

— Я не можу дивитися, як ти живеш. Тобі 32, ні чоловіка, ні дітей. Ти мусиш його покинути. Ти йому хто, щоб зберігати таку вірність?

— Коханка.

— Е ні, коханок утримують, їм подарунки дарують.

— Утримують утримок, — посміхнулася Світлана, посмішка вийшла гірка та крива. — А справді, хто я? Коханка! Яке неприємне слово. — І згадала, як мама зверталася до батька:

— Ти де був? Знову з коханками? Та де ж ти їх знаходиш?

Батько мовчав. Давно коли батьки були ще молоді, мама застала тата з іншою жінкою, на роботі, в його кабінеті. Після цього вона хотіла розійтися, але батько вимолив прощення. Вона вибачила, але не забула. Відтоді сварки були майже щодня. Точніше вичитувала мати, а батько смиренно мовчав, відчуваючи свою провину. «Якби тільки батьки знали». — Світлана не додумала свою фразу, їй боязко було подумати, що було б, якщо б про її зустрічі з одруженим чоловіком дізналися батьки.

Вони зустрілися в клубі, туди Світлану запросив її друг. Коли хлопець раптово зник, вона почала його шукати і побачила з дівчиною. Вони обіймалися, відійшовши в глиб зали і подалі від вогнів. Це було просто неприємно.

Світлана тоді хильнула зайвого, скаржилася зовсім незнайомій людині, він її шкодував, заспокоював, щось говорив, та Світлана не слухала, головне, що хтось був поруч.

Як вони опинилися з ним у неї вдома, вона пам’ятала невиразно. Він пішов, уночі, не прощаючись. Вранці Світлані було нестерпно соромно. Вона збиралася поснідати, думала про те, що таке навіть близькій подрузі не розповіси. Але пролунав дзвінок, на порозі стояв Влад з букетом її улюблених ромашок і тортиком:

— Будемо неприємності заїдати! — Він завжди знав, що їй потрібно саме в цей момент. Можливо, тому Світлані було важко налагодити близькі стосунки з кимось іншим. І він ніколи не обіцяв їй розлучитися. Про дружину нічого не розповідав, на запитання Світлани не давав розгорнутої відповіді. Він казав:

— Ти, це ти, а дружина це дружина. І не треба плутати.

Роки йшли, їхні побачення переросли в якісь заздалегідь заплановані зустрічі по четвергах після обіду. А додому він завжди повертався вчасно. Дружині навіть запідозрити його було ні в чому. От тільки Світлана весь тиждень була в очікуванні.

Подруги давно заміжні, а вона навіть уявити не могла себе, поряд з іншим чоловіком.

— Ще років п’ять, і ти вже нікому не будеш потрібна. Тобі вже час подумати по сім’ю, — намагалася розплющити їй очі подруга. Та Світлана й сама все чудово розуміла.

Від думок її відволік дзвінок у двері. Зазирнувши у вічко вона побачила Влада, з величезним букетом квітів. Дівчина причаїлася. Потоптавшись на місці, Влад спустився сходами вниз. Світлана слухала, як віддаляються кроки. «Все скінчено. Краще вже бути одній. Я витримаю» — подумала Світлана, взяла телефон і занесла номер Влада до чорного списку: «Тепер я вільна!».

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page