fbpx
Історії з життя
Світлана, яка до того прожила у мене місяць, спала на моїй постелі і їла разом зі мною, надякуватись не могла. Вона і плакала і сміялась, усе повторюючи, що ніколи не зможе віддячити мені достойно за мою доброту. Віддячила! Достойно!

Мене попереджали, що на чужині потрібно остерігатись саме своїх, але десять років мені напевне щастило. Сьогодні господиня однієї оселі в якій я прибираю ось уже вісім років попросила мене більше не приходити і все через нашу жіночку, якій я допомогла.

Українська громада в маленькому Італійському містечку у нас досить велика. Зустрічаємось у парку по четвергах, але більше все ж на Недільній службі. Дружно у нас. Чим можемо одна одній допомагаємо, підтримуємо. Містечко не велике і одна одну знаємо добре. Тож кожна з нас, як на долоні. Зустрінемось і поплачемо і посміємось. А потім знову до праці, бо ж не з добра сюди подались.

Світлана з’явилась тут нещодавно: прийшла на службу у Неділю і так гірко плакала, що ми просто не могли не допомогти. Виявилось, жінка зовсім нещодавно на чужині. Бабуся, яку доглядала несподівано відійшла у кращий світ, а жінка зосталась без роботи і грошей, але з величезним боргом, який повинна була повернути.

Так уже повелось, що в моїй найманій квартирі завжди людно. У мене зупиняються родичі подруг коли приїжджають в гості до рідних, та й наші дівчата часто ночують, бо ситуації різні бувають. Ось і Світлану я взяла до себе: місце якраз вільне було. Почали шукати роботу. Не тільки у нашому містечку, а по всім знайомим. Хотілось допомогти і влаштувати на справді хороше місце.

Я вісім років двічі на тиждень прибираю в одній сім’ї. Двох старесеньких там доглядала наша Українка і отримувала досить таки непогану зарплатню, хоч і виморювалась сильно. Нещодавно бабуся злягла і жінка уже сама впоратись не могла, тому господиня почала шукати ще одну жінку на допомогу. Я запропонувала на свою голову Світлану, і синьйора погодилась на її кандидатуру, адже знали мене давно і довіряли.

Світлана, яка до того прожила у мене місяць, спала на моїй постелі і їла разом зі мною, надякуватись не могла. Вона і плакала і сміялась, усе повторюючи, що ніколи не зможе віддячити мені достойно за мою доброту. Віддячила! Достойно!

Вона і двох місяців там не проробила, як господиня звільнила жіночку, яка працювала там до Світлани. Привід був настільки смішним і відверто надуманим, що тут і дитині зрозуміло: Світлана за незначне підвищення зарплатні погодилась працювати за двох.

Ще через місяць господиня попросила і мене більше не приходити, адже Світлана встигає не лише за старенькими дивитись, а й прекрасно прибрати, але за менші гроші.

От так! Не знаю, чи на довго тієї Світлани вистачить, адже вона сама намагається працювати за трьох, але такий у мене осад неприємний залишився. Знаю, що мене знову попросять повернутись, та й не так мені шкода тих грошей, адже я одразу знайшла інше місце, але сам факт. Прикро і неприємно.

Історія реальна.

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора – заборонено.

Головне фото ілюстративне – firestock.

facebook