Сидів над папірцями і ніяк не міг втямити, як то Галина так усе провернула. Роками я вів записи прибутків і видатків нашої сім’ї. Чеки лежали за кожну витрачену гривню. Звідки? Звідки у неї стільки грошей після розлучення?
Ще мама мені казала, що дружину собі до пари потрібно обирати із розумом:
— Така, щоб і слухала чоловіка, і розуміла, хто в сім’ї головний. На характер, сину, дививсь. З тією, що любить себе не буде тобі щастя. А з такою тихою, спокійною і покладистою і сім’я і в сім’ї.
Я мамину пораду послухав і вже аж коли мені виповнилось 34 таки знайшов ту – єдину. Нині ж які жінки, знаєте? Головне, аби ти гарно заробляв, у голові лиш подружки і вбрання гарні.
А тут Галина. Тиха, сумирна і спокійна. Коса нижче плечей, очі у підлогу і рум’янець, як тільки я до неї слово скажу. Не було кохання, я просто розумів, що от із нею мені буде добре.
Спершу таки довелось мені вчити дружину і прибрати, як треба і їсти зварити, аби і економно і смачно. Ми ж обоє працювали заробляли, але ж Галина із села, там продукти на землі ростуть, то де їй було усвідомити що тут те все дороге.
Навчив я її рахувати котлети, коли смажить і огірки у магазині брати не ті найдорожчі, а трішки прив’ялі і підгнивші, але дешевші. А що? У салаті що за сорок, що за двадцять гривень огірок однаковий.
З одягом знову ж таки я мав пояснити, що то лиш незаміжнім треба щоосені нове пальто і чоботи. А їй перед ким вихвалятись? Та й мала вона гарний одяг, ми в секонді купували їй все, що треба. Таке щоби і тепле і зручне.
Звісно, я повинен був виглядати гарно, бо на відміну від Галини мав поважну посаду. Не міг я з’явитись і поношеній сорочці, чи піджаку з блискучими рукавами.
Я одразу узяв сімейний бюджет у свої руки. Галина ж вічно щось хотіла придбати. То їй одне необхідне, то інше. Але я не така людина, що дозволить подібне.
У нас був зошит де всі чеки зберігались і записувались видатки і прибутки. Кожна гривня на рахунку була. За три роки я вже й авто замінив на краще без кредиту. Як з розумом то все буде, а не кава щоранку на роботі, як Галя собі вигадала.
Та так би ми собі і жили у любові і злагоді, якби одного разу я не повернувся додому і не побачив записку на столі:
— Не шукай мене, бо я пішла від тебе. Подала на розлучення. Речі забирати не буду, можеш їх знову у секонд занести.
Ні тобі пояснень, ні номеру для зв’язку – телефон, той що я їй аж за три тисячі придбав до дня народження, вона залишила на столі.
Уже потім, коли ми офіційно розлучились мені стало відомо, що у своєму рідному селі моя дружина придбала собі дім. Тобто, усі ці роки вона складала гроші від мене потай і наскладала досить, аби мене залишити і придбати собі хату?
Я довго сидів над своїми папірцями, рахував і вираховував, але, так і не зрозумів де моя колишня дружина могла зекономити таку суму.
І як тепер вірити жінкам? Я ж для неї робив усе, а вона покинула ще й обкрутила навколо пальця.
Головна картинка ілюстративна.