fbpx

Сиджу в онуки на весілля і чесно вам скажу, що не думала я, що дочекаюся, бо весілля моєї доньки стало для мене потрясінням, але опісля молоді таке вчинили, що я була певна, що скоро буде тому кінець

Відправила я свою Світланку вчитися в училище і наче на збитки в першій же своїй поїздці вона познайомилася з Володею, а той вже як її побачив та вияснив, де вчиться і вже й кроку від неї не ступав.

Я коли його побачила, то зрозуміла таку заповзятість – сам плохенький, невисокий, хіба язик довгий. Отак словами й причарував мою доньку, а та що? Мала досвід чи що – отак вуха розвісила і заміж вийшла.

Після першого курсу прийшли до нас зі звісткою, що одружуються, а ми з чоловіком сиділи, і слова мовити не могли, бо ж де ми сподівалися її заміж видавати. Коли у нас грошей ледве за навчання платити? Та ще молодша сестра підростає.

Поїхав чоловік на сезон на заробітки, я в людей грошей назичила і так на позиченому ми весілля й справили.

Я Світланці говорила, що вони мають нам віддати гроші з весілля, щоб ми все повіддавали і вона кивала, що так і зробить.

Пройшло вже весілля, ми пішли в кімнату, де складка була і вже собі гроші рахуємо, як тут свати:

– А що ви таке робите? Та наші гості надарували багато, а ви собі ті гроші хочете забрати? Та ми дали тисячу доларів, якби знали, що вони вам підуть, а не дітям, то би й не давали так гонорово на камеру.

Ми вже стали ні в тих, ні в сих, та не буду я зі сватами конверти перетягувати. Думала, що донька тихо так зробить і дасть нам гроші. Та де!

Все забрали собі, я їй кажу за гроші, а вона очима кліпає:

– Ми купили телефони з Володею аби з ним завжди бути на зв’язку.

– А качка би тебе… Та ти знаєш, скільки ті телефони коштують та яке то все дороге!

І отак вони ті гроші за пів року й профітькали. Нічого мені донька не дала, що ми лиця перед людьми довго не мали, бо не мали з чого віддати. Поки свиню вигодували, поки я з молоками їздила і так потроху розплатилися.

А діти з нас і далі тягнули, бо на що мали жити, замість однієї дитини, я вже мала дві, бо вони собі квартиру знімали, які мені пани! Замість однієї сумки, то я мала дві давати, замість ста гривень, давала двісті.

А далі вони вже кажуть, що скоро ми станемо бабусею і дідусем. То я вже плакала, бо ще третє просто не потягнемо.

Але тут вже й свати включилися і так ми тих дітей до закінчення училища й дотягнули. Онучка наша з тими батьками мудріша стала, ніж вони досі, така самостійна дитина була, все мала свій рюкзачок, де вона знала, що їй буде треба в діда і баби, бо Світлана все щось забувала, все у неї було поза планами.

Виросла вона в нас, бо на літо до нас, на осінні до нас, зимові свята як закон у нас.

А Світлана з тим Володею й далі такі непутящі, бо онучку заміж, а далі собі ще третю дитину пристарали! Я вже не маю сили третю дитину їм помогти ростити, бо у мене вже від молодшої доньки онуки. Не знаю, як то має бути, але рада, що Інночка знайшла свою долю і я певна, що вони будуть жити щасливо і нікому не будуть надокучати своїми проблемами, як то її мати. Я Світлані те кажу, а вона лиш регоче і каже, що то тепер так модно. Модно… та мені люди в очі кажуть, що якби не ми з чоловіком, то не були б вони такі. А як ми могли по-іншому вчинити, коли вони молоденькі такі поженилися?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page