fbpx

Син зі мною навіть розмовляти не хоче після того, як я відмовила їм у проханні. Для них це стало повною несподіванкою, адже вони уже все розпланували і погодили між собою. От тільки я господиня у своєму домі і знаю що то, коли така людина поруч. Може той гріх великий, але я вважаю, що права

Син зі мною навіть розмовляти не хоче після того, як я відмовила їм у проханні. Для них це стало повною несподіванкою, адже вони уже все розпланували і погодили між собою. От тільки я господиня у своєму домі і знаю що то, коли така людина поруч. Може той гріх великий, але я вважаю, що права.

п’ятнадцять років тому мій син у нашу квартиру привів свою наречену Катерину. Молодята зустрічались і ось вирішили побратись. Катерина мені одразу сподобалась – чимось вона нагадувала мою маму. Такі ж блакитні очі і щира посмішка з однією ямочкою на щічці.

Молодята хотіли жили окремо, навіть квартиру орендували собі. Я не перечила. Моя свекруха була жінкою доброю, у нас були прекрасні стосунки, але більше тижня на одній кухні ми не вживались. Для добрих стосунків потрібна відстань.

Однак, коли Катерина пішла в декрет, стало зрозуміло, що син мій не може забезпечити сім’ю і виплачувати оренду. Я могла б допомагати із онуком, аби Катя працювала, але мені до пенсії лишалось три роки, тож я не стала звільнятись.

Одного дня син попросився до мене в квартиру. Тоді мова йшла про рік, можливо два, але живуть вони зі мною чотирнадцятий рік як.

Читаєте також: Я була дуже вражена зміною у поведінці сеньйори Анни. Ми ж із нею за ці десять років ні разу не мали непорозумінь. Відносини у нас були більш дружні, ніж робочі. А тут прямо ходить назирці недовірлива така стала і зверхня, а потім і зовсім сказала, що я їй більше не підходжу. Я була неймовірно здивована, але коли дізналась, хто пішов на моє місце, то мало не заплакала

Не скажу. що в нас усе тихо і прямо мирно усе. Все ж дві господині у домі то випробування. Я люблю аби ложки у сушці на столі були, Катерина їх ховає у шухляду. Мені без килимів дихати легше, а Катя геть декоративний ручної роботи на стіну придбала. Дріб’язок, згодна. Ми намагаємось жити мирно, чимось поступаємось колись ні. Головне на тому не зациклюватись, чи не так?

Так от, до суті. рік тому занедужала моя сваха Галина. Вона в селі живе на Хмельниччині, а ми в столиці. Катерина їздила до мами, навіть сусідку наймала, аби та їй по господарству допомогла. Однак стан її мами погіршувався день від дня, зрештою, моя сваха не те щоб злягла, але сама пересуватись не може.

От і прийшли до мене син із невісткою із проханням, чи то пак перед фактом мене вирішили поставити: “Мама зляже скоро, вирішили її до нас сюди забрати, адже доглядальницю не потягнемо”.

Я дуже здивувалась, адже просто не розуміла, а куди власне? Квартира двокімнатна хрущівка на сорок квадратів. Усі кімнати зайняті, нас тут п’ятеро проживає. Куди сюди ще лежачу людину. ну от просто – куди?

Але син із невісткою уже все вирішили – розширять житло за рахунок балкону і кухні. Помахали мені руками, мовляв отут перестінок знесемо, туди шафу, сюди мамине ліжко, а ми на кухні собі софу розкладну поставимо. Тобто, тепер я буду у кімнаті із лежачою свахою. Так у них саме собою виходило. ну правда, не їм же молодим?

Я сказала, що такого не буде у моїй квартирі ніколи. Я доглядала маму свою вісім років. Хто-хто, а я знаю усі нюанси. Мене зрозуміє тільки той, хто через це пройшов. Повторення того досвіду мені не потрібно.

Так, я їм відмовила. І так, я розуміла що у них безвихідне становище і що поставила своєю відмовою їх у глухий кут. Я все розумію, може й гріх матиму, але я категорично проти.

Тиждень як невістка до мами поїхала в село. Вона образилась на нас усіх. Звільнилась із роботи узяла дітей з собою і поїхала “додому”, бо моя квартира їй “домом” не є. Говорить сину моєму, що сюди не верне, адже не очікувала від мене такого.

Син зі мною розмовляти не хоче. бачу, що дуже переймається, шукає варіанти виходу зі становища. Мені його шкода і дуже, але рішення свого я не мінятиму.

— Ти через свій комфорт хочеш, аби моя сім’я роспалась? – запитав він у мене вчора зі сльозами на очах.

Мені його і справді шкода, але я не розумію, чого повинна погоджуватись на це все.

Скажіть, а ви як би на моєму місці вчинили? Погодились би на такі умови заради щастя сина?

27,07,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page