fbpx
Історії з життя
Синові скоро три рочки виповниться. Я прямо відчуваю, що чоловік скоро почне про щось здогадуватись. Та ще й малий ні на кого в нашому роду не схожий. Я лепечу, що він викапаний мій татусь, адже його ніхто не бачив, але розумію, що то не на довго

Ми з чоловіком одружилися вісім років тому і відразу почали планувати дитину. Але я все ніяк не могла виконати ось цю нашу мрію. Я читала, що це цілком звичайна справа, так що на перших порах навіть не хвилювалася.

Але коли минуло більше року, почала хвилюватись. Ми з чоловіком вирішили пройти обстеження. Спеціалісти сказали, що ми обидва повністю здорові і просто потрібно чекати. Рано чи пізно все вийде.

Ще кілька років ми чекали, але це було дуже і дуже непросто. Зрештою, чоловік сказав, що нам і вдвох добре.

Але я все одно мріяла про дитину. Одного разу завела з чоловіком розмову про те, щоб спробувати усиновити дитину. Так він аж побагровів від почутого. Сказав, що хоче стати батьком власної дитини і тільки так!

Я того дня була настільки розчарована в ньому, у нашому шлюбові і в своєму житті, що побрела до найближчого кафе з єдиною метою – забутися. І так вийшло, що зі мною познайомився чоловік. Не сказати, що він мені дуже вже сподобався, але було приємно відчувати увагу. Навіть сама не знаю, як так вийшло. Я була тоді у такому стані… Загалом, я прокинулась з ним наступного ранку. На ранок дуже себе за це картала. Це була просто випадкова інтрижка, і я більше жодного разу не бачила ту людину.

Повернувшись, я помирилася з чоловіком. І нічого йому не розповіла. Так, я вчинила не гідно і зрадила. Але цей зв’язок нічого для мене не означав. Я так тоді думала.

Через місяць з’ясувалося, що я при надії. Спочатку здавалося, що це просто випадковий збіг. Але потім після УЗД зіставила дати і зрозуміла, що ношу, швидше за все, не дитину чоловіка. Першою думкою було припинити це все на початку. Але потім я подумала, що сама доля надіслала мені цю дитину. Хто знає, чи зможу я взагалі мати дітей потім?

Чоловік, дізнавшись про мій стан, був просто на сьомому небі. Коли дитина з’явилася, мені відразу стало зрозуміло, що його батько – той випадковий чоловік. Ми з чоловіком обоє світловолосі, блакитноокі. А дитина темненька з карими очима, як той чоловік. Я, звичайно, сказала, що він, напевно, в мого тата. І чоловік цьому повірив, нічого не запідозрив, адже мій татко і справді такий.

Синові скоро три роки, і він взагалі не схожий ні на кого з нашої родини. Думаю, що чоловік скоро зрозуміє, в чому справа. Плюс мене діймає відчуття провини. Думаю про те, щоб зізнатися. Але як? Жити з таким каменем на душі дуже складно. Я люблю чоловіка і не хочу йому казати неправду все життя.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page