Ситуація була дуже не простою, тож я покликала і доньку і невістку до себе. Говорила щиро і від душі. Хотіла аби обидві мене почули і зрозуміли. Валерія – доня моя, аж сльозу пустила і сказала, що у будь-якому випаду я її мама і вона прийме будь-яке моє рішення. А от невістка мене здивувала своїми словами та так, що я й не знаю, як це все розуміти і чи варто тепер робити, як я собі задумала.
Донька у мене значно старша від меншого мого сина. Валерії зараз уже за 50, а от сину повинно було б виповнитись лиш тридцять у вересні цього року. Та не судилось.
Свого часу Валерія, як вийшла заміж, виїхала із нашого дому і оселилась за кілька сотень кілометрів у домі свого чоловіка. Син мій тоді лиш на світ з’явився, тож ми собі от так втрьох у моїй квартирі і жили: я, чоловік і син наш.
Коли ж сину час прийшов одружуватись, то оселились вони у моєму домі. Мови про оренду не було, адже обоє студенти і ми з батьками невістки ледь навчання оплачували у тому вузі.
Жили ми у спокої і мирі всі 10 років. Невістка у мене цілеспрямована і дуже амбітна пані – одразу кар’єру почала будувати. Навіть поява дітей не спинила її, тож онуками, так уже вийшло, я опікувалась.
Син задніх не пас, працював, розвивався, але не встиг. Надто швидко його не стало. Надто несподівано і не вчасно. Залишилось двоє діточок, яким і п’яти немає і невтішна молода дружина.
Дарина – невістка моя, ще до дев’ятого дня по чоловіку з’їхала із моєї квартир забравши дітей. Я просила її не робити того, пояснювала, що разом нам буде краще. Однак, невістка у мене така: вирішила і зробила. Вмовляти намарне.
Залишилась я одна у породній трикімнатній квартирі. Раніше і секунди спокою: шум дитячих голосів, вічно щось потрібно зробити, кудись не встигаєш, щось забув, а тут – пустка.
Не знаю, можливо то від пережитого, а може вже таки вік своє узяв, як не як а сімдесят скоро, та занедужала я. Спеціалісти лиш руками розводять і все просять на цифри у паспорті поглянути. Мовляв, не молодшаю, так буває.
От і покликала я до себе і невістку і доньку. Розмова у мене до них серйозна: спадок. Бачте, у доньки моєї все в житті добре. Не прямо шик, але живе у парі, діти вже дорослі, я прабабуся. У кожного і житло і робота.
Мені ж шкода було онучат зі сторони сина покійного. От і звернулась до невістки:
— Даринко, на тебе все відпишу, доглянеш? А Валерія від своєї частки спадку відмовиться. Вона згодна.
Валерія тут же почала говорити, що квартира не головне, аби лиш я була і жива, і здорова якнайдовше. А от невістка іншої завела:
— Я згодна, звісно, але маємо усе документально оформити. Буду вас доглядати, але після того, як усі папірці будуть у мене на руках. Це зараз біля вас все гарно і медом полито, а як прийде діло, так і передумає ваша доня, як вам в очі вже не потрібно буде дивитись. Не один такий випадок.
Пішла Даринка, а ми з Валерією ще довго розмовляли. Нас обох вразила прагматичність невістки і те, як вона по-діловому говорила про сім’ю.
Я розгублена, просто не знаю вже, чи варто узагалі мати діло із невісткою? Якщо не встану, чи надасть вона мені догляд відповідний?
Донька завжди готова мене забрати, каже, що житло її не цікавить. Але я хочу, аби було справедливо, аби діти сина мали старт у житті і дах над головою.
То кому довіритись: невістці, чи донці рідній? Як бути?
Головна картинка ілюстративна.
