fbpx

Ситуація склалась така, що хоч сядь, та плач. Мені так прикро було, що одразу сестру набрала, аби пожалітись. Однак, замість слів підтримки почула: “Маріє, ти совість маєш? Ти себе чуєш?” – раптом не дослухавши, починає сестра мені говорити. А далі починає мене соромити і казати, що я ще й долі вдячна повинна бути, а не жалітись

Ситуація склалась така, що хоч сядь, та плач. Мені так прикро було, що одразу сестру набрала, аби пожалітись. Однак, замість слів підтримки почула: “Маріє, ти совість маєш? Ти себе чуєш?” – раптом не дослухавши, починає сестра мені говорити. А далі починає мене соромити і казати, що я ще й долі вдячна повинна бути, а не жалітись.

Ми із сестрою завжди були дружними, ну ще в дитинстві, звісно, інколи не мирились, однак з роками ми стали дуже близькими. Подруг, ні я ні вона не маємо, адже коли є хороша сестра, то не поспішаєш комусь відкритись сторонньому.

Саме сестра була мені опорою і підтримкою у важкі часи. Я ж була поруч усі роки її нещасливого шлюбу. У мене вона із дітками жила, коли пішла від свого Кирила і саме я допомагала їй влаштуватись у новому житті уже без чоловіка.

Я маю двох діток, обоє уже дорослі і далеко від мене проживають. Колись, я поїхала в Італію заробила собі на квартиру, а дівчатка після школи не вчились – до мене подались.

Нині мої красуні створили сім’ї живуть на іншому континенті. Бачитись можемо лиш по відозв’язку, та й то рідко, адже у них діти, роботи, своє повне життя.

От і залишилась у моєму житті лиш сестра. З нею ми бачимось часто, розмовляємо телефоном годинами, разом відпочиваємо. Саме тому і вразили мене так прикро її слова.

Справа в тому, що я у квартирі роблю ремонт. Останній раз ще коли я сюди заїжджала бачили стіни оновлення. За десять років вже все просило про заміну, тож я попросила дівчат, вони надіслали кошти і я почала ремонтувати своє гніздечко.

І ось, коли вже все було майже завершено, я замовила нові меблі у вітальню. Заплатила майстру завдаток, очікувала на своє замовлення, але той ніби у повітрі розчинився. От просто зникла людина і все тут.

Я набрала сестру, жаліюсь, уже ледь не плачу, аж чую із трубки:

— І це ще ти мені на долю жалієшся? Маєш дім свій, діти допомагають постійно, ні роботи, ні турботи і тобі доля не така? Маріє, ти совість маєш? Ти себе чуєш?

Я й оніміла. Слова застрягли і образа накрила з головою. Те що говорила Маринка було прикро і несподівано, а головне – від неї я точно не очікувала почути подібного ніколи.

Розповіла донькам, а вони мене втішають. Старша просить обмежити спілкування із сестрою моєю, каже, що то від заздрощів. Менша ж говорить, що тітка згаряче і що вона насправді так не думає. Радить запитати у Маринки, може що сталось і потрібна допомога.

Ми вже тиждень із сестрою не спілкуємось. Я мовчу і вона ні чи-чирк. Я сумую за Маринкою, але не знаю, як тепер із нею себе поводити. Невже то і справді заздрощі?

You cannot copy content of this page