fbpx
Історії з життя
– Та що ти до голови собі береш! Знайшовся мені ревнивець та до кого?, – а сама найкращу хустку витягує та сорочку вишивану, що собі на похорон лагодила, – Та я мушу людину вшанувати, вона ж таку дорогу зробила!

Початок тут: Хочу розповісти історію про свою бабусю і її канадського кавалера.

Дід аж кипів, а баба так собі полегенько:

– Та що ти до голови собі береш! Знайшовся мені ревнивець та до кого?, – а сама найкращу хустку витягує та сорочку вишивану, що собі на похорон лагодила, – Та я мушу людину вшанувати, вона ж таку дорогу зробила!

Прибирається баба Ганна перед дзеркалом та хустку в’яже і перев’язує, а далі більше – взяла мамину помаду та собі губи підмалювала!

Ніколи такого не робила, а тут вирішила прихорошитися на всі сімдесят.

І от вже застілля, в центрі столу Іван в костюмі випрасуваному та пахне, мов квітка. Поглядає він на Ганну, а бабуся ніби всі п’ятдесят років скинула – червоніє, то очима стріляє.

Десь між перемінами страв таки вдалося їм поговорити обом. Звичайно, згадали молодість та теперішній час.
Виявилося. Що дружини Івана не стало недвано, а діти всі роз’їхалися від нього і то далеко, що приїжджають дуже рідко.

– То ту пару кроків від села до села, а там така відстань, що ого-го, – казав він.

І от стало Іванові так самотньо, що не передати. І вирішив він, що пора на схилі літ відвідати Україну, тим більше, що вона стала самостійною, як він колись мріяв і боровся.

– Бачиш. А ти мені не вірила, що будемо самі стояти, самостійні! – говорив він.

На все це Ганна головою хитала, але видно було по ній, що не чула вона того, що ці всі роки хотіла почути.

– Я надіявся, якщо чесно, що ти теж овдовіла, щоб ми могли на старості років жити разом. Я дивлюся, що тут я хочу доживати свого віку, – сказав він.

Ганна на те сказала, що її Василь, слава Богу, в доброму здоров’ї:

– Василь мій здоровий. Слава Богу, і хай дасть йому Господь довгих років, – сказала вона та й пішла додому.

Дід Василь, звичайно, вже чатував на воротях і був трохи здивований, що жінка так швидко вернулася від свого «канадійця», але чи не вперше за життя нічого не говорив.

Бабця розібралася та пішла поратися по господарці. Приготувала дідові вечерю – все так, як би нічого не відбулося.

Тут вже дід не витримав та давай її випитувати, що там на гостині було, але почав здалеку: хто був, що готували та подавали, як Іван себе чує.

– Та все було добре, – бабуся почала перелічувати всіх. Хто там в хату впхався, бо столи були у трьох хатах, мов на весілля.

Але за пропозицію разом доживати віку нічого.

Дід вже не витримав та почав питати, як виглядає Іван.

– Та сам знаєш, що по-панськи, – відказала Ганна, – То не ти, і не я, що нас сонце на полі роки пекло. А то руки білі та шкіра чиста і зуби добрі. Видно, що йому життя пішло краще, ніж мені… нам.

– І що тобі говорив?, – допитувався дід.

– Та що говорив? Та за своїх дітей та жінку, казав, що дуже хоче вернутися додому, – відповіла Ганна.

Іван пожив в селі не довго, бо чим швидше закінчувалися доляри, тим явніше він бачив, що нема такого доброго поки і Україні, як удома. Покрутився ще трохи і прийшов до бабусі прощатися.

– Їду я, Ганно, бо про домівку вдалині добре згадувати, а поки тут жити не дуже добре. Ти не хочеш зі мною поїхати та по-людськи хоч на старості літ зажити?

– Я й так живу, як людина, – відповіла Ганна.

Отак і скінчилася остаточно між ними любов.

Але дід Василь не був би собою, якби не прознав, що Іван хотів бабусю забрати з собою і він вдівець.

– Ти чого до свого «канадійця» не поїхала?, – питав він і не було зрозуміло, що в його голосі більше, радості чи злості.

– Ой, Василю, який ти старий, а такий самий, як дитина. Чого я буду до людини їхати. Коли вона все «Я» та й «Я» каже і ні разу не спитала, як я всі ці роки жила. А я як згадаю, як ти мене на мотоциклі віз в пологовий, а далі нам колесо трісло, то ти ніс мене на руках, поки нам не став по дорозі бобик… Або як ти мені тепер нігті на ногах стрижеш, бо я вже дістати не можу… То ким би я була перед тобою, перед Богом і людьми, якби я тебе лишила?

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page