А мама ж де, я її, виявляється, на все село ославила. Самі посудіть, що я хотіла як краще, адже мамі вже сімдесят шість років, вона просто чи не бачить, що в тому холодильнику чи не нюху вже не має.
Любить покласти все без кришок, що огірки чи помідори квашені, добре, що капусту хоч закриває. Так само й молоко кладе без кришки, що потім його пити неможливо. Що я її не прошу, що є на те кришки, але вона мене просто ігнорує.
А тут мені видався додатковий вихідний і я приїхала до мами, вона сказала, що йде до сусідки, бо та просила відвідати. Я й зраділа, адже займуся справою.
Я тоді до холодильника: все виставила на стіл, морозилку повитягувала, подивилася, що там таке, що може вже саме з холодильника моргати, то те все в сміття.
Все гарно закрила, закрутила в чистенькі кришечки і баночки, навіть встигла в морозильній камері перебрати продукти, бо мама любить, знаєте, й листя капусти туди засунути, горошок, моркву, все що шкода викинути, то вона те все в морозилку кладе.
І от я чекаю, поки те все висохне, щоб назад закладати, як тут мама заходить в хату і мало не криком:
– Ти що твориш? Священник йде хату кропити! Я тиждень все в порядку тримаю та на нього чекаю, не сяду не ляжу, бо все заслуховую. Та ти не бачиш, як у мене подушки всі під лінієчку стоять, як покривала рівнесенько на кріслах, а ти мене отаке серед хати накиринила? Та що про мене люди будуть говорити? Вже назад все складай!
Я те всі складаю зі швидкістю світла. Не знаю де вже той тазик з водою дівати, засунула під ліжко, захекалася, розчервонілася і тут за мить вже зайшов священник та почав все освячувати.
Я мамі пояснюю, що я не знала, що він буде ходити, та й я добру справу зробила.
– Ти ніколи не знала, коли час щось робити, а коли ні. Та зараз така пора, що ти маєш чекати. А не на тебе, бо ти, пані, прибираєш, бо тобі чути. Та хто тебе просив те робити?
– Мамо, ніхто нічого не бачив, чого ви починаєте?
– Я бачила і мені того досить. Ти би ще в неділю підлогу мила!
Я мовчу, що я сто разів так і робила, коли вона ходила в церкву.
Я вважаю, що мама має бути мені вдячна за допомогу, а не отак. Хіба віра не вчить милосердя та любові, допомоги та відданості? То я все правильно роблю, так?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
