— Та у тата і гроші є і можливість тобі допомогти. – стоїть на своєму син, – Ти вигадуєш казна що, якісь старі образи тобі в голові. Ви вже двадцять років як розлучились – він змінився. Якщо знову не житимете разом, про мене можеш забути.
Чесно кажучи, навіть не знаю з чого почати: дитинство моє було безрадісним, мами рано не стало і я жила з байдужим батьком і мачухою, яка мене не любила і мріяла лише про те, щоб я скоріше поїхала з їхнього будинку. Моя мачуха навпаки – потурала, щоб я заміж вийшла за першого зустрічного. Так я і зробила: не довчився, рано залетіла, нам знизили шлюбний вік до 16 років, і я розписалася з майбутнім батьком дитини.
Жили ми спочатку у свекрухи. Вона теж була якоюсь байдужою до нас – її захоплювали тільки чоловіки, вона навиворіт виверталася, щоб вийти заміж. А перед появою малюка, вона взагалі відкритим текстом попросила нас зняти житло і піти, тому що їй треба особисте життя влаштовувати. Ми так і зробили. Чоловік спочатку був цілком нормальним: хоч і молодий, але хороший батько. За станом здоров’я не служив, так що допомога у мене була. Але коли нашому малюкові виповнилося три роки, і я змогла вийти на роботу, його як підмінили! Ревнощі, зради!
Але потім мій батько розлучився з мачухою, і так як спільних дітей у них немає, вони розміняли квартиру навпіл: по однокімнатній. Вперше я побачила від батька благородний вчинок: він відписав на мене з моїм малюком квартиру, а сам пішов жити до іншої жінки. Так у мене з’явилося своє житло, коли синові вже було вісім років. Я розлучилася і пішла від чоловіка, інакше він би мене на той світ відправив.
Так я і стала жити – робота, будинок, дитина. Такий спокій був на душі, навіть заміж не хотілося, нікого я для себе не шукала. Син виріс, йому вже за 30 років, закінчив інститут, одружився, у нього троє дітей і іпотека. А у мене почалися недуги: ноги і спина, часто бігаю по спеціалістах.
Прошу сина приходити до мене частіше, або нехай невістка хоч приходить коли недуга моя з ліжка підвестись не дає. Але хіба їх докликатись? Зате син з дружиною списалися-зателефонували з моїм колишнім чоловіком, той зараз самотній і дуже хоче зійтися зі мною, прям марить. І ось замість допомоги від дітей, мене вмовляють – зійтися з батьком, так нам буде обом легше. І колишній чоловік смс і повідомленнями в соціальних мережах мене не забуває: віршики пише, нашу любов згадує, говорить – працює і пенсія велика,
Так – тьху! Мені він противний, навіть не передати як! Занесла його в чорний список, він вийшов з іншого сторінки ізнову за старе. А мене від нього просто нудить. Сказала синові – ні за яких умов я не зійдусь з колишнім! Але він ображається і каже: «Ну тоді і нас не смикай! У батька і гроші є, і він радий за тобою доглядати, а ти видумуєш – значить, не потрібна тобі допомога! Пора вже забути про старе, батько в кращу сторону змінився! ».
Але як я прийму в дім того, про кого навіть говорити бридко? І нехай, припустимо, ми не будемо з ним жити як чоловік з дружиною, а як сусіди, то мені все одно неприємно буде його бачити кожен день. Як мені синові все це пояснити?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
