Я десять років живу з чоловіком. До мене він вже був одружений, і коли ми сходилися, його дочці було шість років. Вона жила в іншому місті, але часто до нас приїжджала. Зазвичай вона приїжджала на літні канікули, і просила, щоб ми купували обновки до нового навчального року. Протягом всього року вона періодично дзвонила, але постійно просила або грошей, або подарунків. Мене це завжди виводило з себе, але я ніколи не говорила, що думаю з цього приводу. Чоловік дуже любив свою дочку, і намагався їй ні в чому не відмовляти. Так він компенсував свій батьківський обов’язок. Крім того, він постійно за нею сумував. Тому завжди радів кожному її дзвінку. Якщо вона щось просила, а у нас не було грошей, чоловік позичав гроші і висилав їй.
За десять років спільного життя я так і не змогла подарувати чоловікові дитину, тому завжди мовчала. Не могла я заборонити йому допомагати єдиній дитині, це було б неправильно. Але чим старше вона ставала, тим крутіше ставали її запити. Зараз їй шістнадцять років, і вона постійно хоче то новий телефон, то новий ноутбук. А чоловік знову ні в чому їй не відмовляє, якщо грошей не вистачає, бере кредит. Я вважаю, що дівчинка вже не знає міри, і з кожним разом все більше і більше користується татовою добротою.
Нещодавно чоловік потрапив до стаціонару. Я зателефонувала його доньці, розповіла все і попросила приїхати. Я знаю, він був би дуже радий. Вона сказала що приїде. Але не приїхала, і навіть не подзвонила йому жодного разу, за весь час, поки він там знаходився. Їй навіть не цікаво як у нього зі здоров’ям. Мені так за чоловіка прикро. Він стільки любові в неї вклав, ніколи ні в чому не відмовляв. А їй, як показали її вчинки, все одно.
Уже минуло два місяці, а вона так жодного разу і не зателефонувала. Виходить, що все життя вона від батька хотіла тільки грошей, ні про яку любов і повагу навіть і мови не може бути. Може її мати так налаштовувала завжди? Але так зараз вона вже доросла, і повинна мати власну думку. Виходить, тато для неї був лише засобом отримання благ. Я навіть не уявляю, як себе зараз почуває мій чоловік. Це так прикро. Я знаю, що вона почекає трохи, зателефонує і знову щось попросить. І як завжди чоловік знайде можливість їй це купити. І ні слова не скаже про свої образи.
Чому в житті все так несправедливо? Він душу в неї вкладав, любив більше життя. А у відповідь не отримав навіть десятої частини уваги і поваги. Я розумію, що це обов’язок батьків, давати дітям тільки найкраще. Але у відповідь повинна бути хоча б подяка. Але не в нашому випадку. Може поговорити з дівчинкою? Може все ж вона чогось не розуміє? Або мама не пояснила.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
