– Юлю, я мушу зникнути на кілька днів. Неприємності з партнерами. Вони позичили мені трохи грошей. Як тільки я вклав їх у матеріали, вони вимагають повернути раніше умовленого терміну, бо мають намір піти до моїх конкурентів, – схвильованим голосом повідомив мене мій чоловік Олег, – не телефонуй мені, я тебе набиратиму з іншого номера. І не хвилюйся, через місяць-два будуть прибутки з продажів. Поверну позичене і більше знатися з ними не хочу. Якось упораюся. Для всіх, хто питатиме: я у відрядженні. Навіть тещі не говори. Дітей до школи возитиме мій водій Сашко. Тільки не розпитуй його ні про що.
Та як тут не хвилюватися?! Тринадцять років я з Олегом прожила, як у Бога за пазухою, звикла до розкоші й достатку. Після важкого дитинства та юності з мамою-одиначкою саме Олег витяг нас із бідності, незважаючи на те, що сам був уже успішним підприємцем, а я одинадцятикласницею, яка не мала навіть сукні на випускний. Навідуючись до школи з матеріальною допомогою, Олег і побачив там мене, казав, що закохався з першого погляду.
Для моєї мами Олег придбав квартиру, але вона залишилася класичною тещею, вічно незадоволеною зятем. Для нас Олег збудував розкішний будинок. Там народилися наші прекрасні діти – син Ігор і донечка Іринка. Я не здобула ніякої освіти, ніколи не працювала, займалася тільки дітьми і нашим домом. І якраз це моїй мамі не подобалося. Вона на мене покладала великі надії, так як я старанно й добре вчилася. Але Олег і слухати не хотів, щоб дружина працювала. Я ж слухалася, бо вважала себе у вічному боргу перед ним, багатим та успішним.
Минув другий тиждень, а від чоловіка ні слуху, ні духу. І Сашко мовчить. Зате мама наговорює на зятя, що бачила його в місті з молодою дівчиною. Ну зовсім у неї нема почуття вдячності, ще й мені докоряє, що почуваюся перед Олегом боржницею, а він перетворив її дочку в няньку й служницю. Я мамі, звичайно, не вірила, навпаки, тривожилася, чи з ним усе добре.
Та Олег несподівано з’явився вранці, коли ще всі спали. Він був похмурий і говорив, що справи кепські, що нам варто б розлучитися і мені тимчасово переїхати до мами, бо партнери можуть вдатися до тиску на сім’ю боржника. Це вже було занадто, і я натякнула йому на коханку, з якою бачила його мама. Чоловік обурився, почав докоряти, що він стільки доброго зробив для нас із мамою, а я не хочу маленьку послугу зробити для нього, коли він опинився в скрутній ситуації. Тож я здалася і підписала документи, щоб через мене та дітей недоброзичливі кредитори не мали важелів впливу на Олега.
Та тільки Олег пішов, а Сашко відвіз дітей до школи, як заявилися охоронці з вимогою, щоб я збирала свої речі та покинула будинок, так як я уже більше Олегові не дружина. Один із них сказав мені правду: будинок виставляється на продаж у рахунок боргу з позики, а їхній бос іде до доньки бізнесмена, який обіцяє майбутньому зятю розрулити ситуацію.
В цьому місті в мене не було нікого, крім чоловікових знайомих, не було кому підтримати мене, навіть мама постійно дорікала: а я тобі говорила, а я тобі казала. До того ж у мами появився залицяльник, і вони збиралися жити разом.
Вірним мені залишився тільки Сашко. Коли мої діти втекли зі школи до бабусі, щоб не жити з мачухою, в мене з’явилася нагода не повертати їх чоловікові, а податися з ними кудись у невідомому напрямку. Сашко запропонував мені свій варіант і я погодилася. Він пішов з компанії Олега, а нас відвіз до своєї бабусі в село. Через якийсь час Сашко став моїм чоловіком.
Олег нас більше не розшукував і не турбував. Його нова дружина Альбіна згодом подарувала йому спадкоємця.
Своїй доньці Іринці я, як і моя мама колись, радитиму здобувати освіту, щоб мати спеціальність, щоб мати досвід роботи, щоб ніколи повністю не залежати від чоловіка. Та й вибираючи чоловіка, пам’ятати, що достаток не є запорукою міцної сім’ї. А в житті всяке буває. Чи ви згідні зі мною?
