anna
— Але чому саме тепер? — голос чоловіка зірвався на роздратований фальцет. — Чому ти мовчала всі ці роки, якщо, як ти кажеш, усе знала? Ти ж усміхалася,
— Ти справді збираєшся стояти і дивитися, як вона кидає в мене брудне шмаття? — голос Оксани тремтів, але в очах спалахнув такий вогонь, якого Артем ніколи раніше
— То ось ти як заговорив, Віталику… — промовила я тихо. — Значить, на твою матір квартиру оформляти будемо? Поки я тут плани будую, ти вже все вирішив?
– Невже тобі, такій молодій та моторній, важко заскочити за моїми дорученнями? Я ж прошу дещицю. Ми тепер рідні люди, а ти, пробач на слові, тримаєшся як відсторонена
— Твоя донька отримала цей спадок просто так, ні за що. А моя мати зараз тулиться в старій хаті з пічним опаленням. Це несправедливо. — Це власність Христини,
— Ти хоч усвідомлюєш, що зараз накоїла? — голос чоловіка тремтів від обурення, перекриваючи шум офісного кондиціонера. — Оксана телефонувала мені в сльозах! Вона стояла в «Сільпо» з
— Ти усвідомлюєш, що зараз робиш? Ти ж фактично виставляєш мене за двері оселі, за яку я віддала всі свої багаторічні заощадження! — голос Олени Петрівни здригнувся, але
Це була субота, та сама сіра й липка лютнева субота, коли небо над Житомиром здавалося брудним простирадлом. У нашій спальні панувала тиша, але не та затишна, до якої
— Ти хоч уявляєш, як на нас тепер дивитимуться люди?! — голос Тамари Петрівни дрижав від обурення, поки вона міцно стискала ручку своїх дверей. — Сховатися у вбиральні
Це була субота, яка мала пахнути морем і затишком, а натомість принесла смак попелу та розчарування. Я дивилася на екран ноутбука, і цифри на ньому здавалися мені кривими