anna

— Андрію, ти серйозно? Ти справді передав Наталі мої слова? — Так, Олено, я все сказав точно, як ти просила. — І що вона відповіла? — Вона спочатку

— Марієчко, ти що, серйозно думаєш, що я сидітиму за цим столом і вдаватиму, ніби все гаразд? — голос Тамари Петрівни дрижав від обурення, очі блищали, ніби вона

– Мамо, а чому тато сказав, що ти не хочеш нас забирати до себе назавжди? – тихо запитав старший син, тримаючи мене за руку, коли ми йшли парком.

— Ти серйозно збираєшся піти? Просто так, залишивши нас? — голос Олега тремтів від подиву й розпачу, коли він стояв у дверях нашої квартири, тримаючи на руках одного

Я стояла на кухні, тримаючи в руках сумку з документами, і дивилася на нього прямо. Він щойно повернувся з роботи, скинув піджак і сів за стіл, чекаючи, як

Ми з Дмитром щойно повернулися додому після чергового сімейного свята, і він, зніяковівши, переказав мені розмову з мамою. — Анно, — почав він тихим голосом, сідаючи на край

Я стояла на кухні, тримаючи в руках великий пакет з покупками, і акуратно розкладала продукти по полицях холодильника. Свекруха, пані Олена, вже зібралася йти додому — була п’ятниця

Я сиділа на кухні свого маленького затишного помешкання, намагаючись усміхнутися через силу. День народження вже добігав кінця, гості розійшлися, а я залишилася з молодшою сестричкою, яка спеціально приїхала,

Я сиділа навпроти мами в її просторій кухні, тримаючи чашку чаю, що вже давно охолола. Андрій стояв біля вікна, дивлячись кудись у двір. Атмосфера була напруженою, наче перед

Мені вже далеко за сімдесят, але пам’ять тримає все чітко, наче вчора було. Я виростила двох доньок — старшу Віру й молодшу Софію. Ми з чоловіком колись жили