anna

— Та ти уявляєш, Марино, вони Юлі трикімнатну квартиру віддали! Навіть не двокімнатну, а величезну, у новозбудованому районі біля парку! — Катерина гарячково ходила по маленькій орендованій кухні,

— Тобі важко підвестися й закрити ті двері? — Олена різко повернулася на бік, сердито смикнувши ковдру. — Сходи скажи йому, нехай вимкне ту коробку. Третя година ночі,

— Вона не залишиться тут ні на день більше, Андрію! Мені байдуже, де твоя мати буде жити й на що витрачатиме свої заощадження. Ця квартира — наш простір,

— Я тобі кажу, відчиняй негайно! Тобі що, окремо пояснювати треба? Мама ж чітко сказала, що житло тепер наше! — за дверима наполегливо дзеленчав тонкий голос Ольги. Люба

— Тобі ж прямо сказали, щоб ти рот не висовувалась! Хто ти тут така взагалі? — Ярослав презирливо сплюнув на вимитий кахель балкона, навіть не намагаючись приховати зневагу.

— Марія знову телефонує, — тихо мовила Олена, зиркнувши на екран смартфона, що наполегливо вібрував на дерев’яній стільниці. — Ти відповіси чи ми нарешті завершимо цю вечерю в

— Валечко, ну знову твоя фірмова страва без смаку! — Галина Петрівна з характерним стукотом відсунула від себе порцелянову тарілку, на якій ще парувала свіжозварена юшка з лісовими

— Мамо, ти притомна взагалі?! Навіщо ти це скоїла? — голос Ярослава тремтів від обурення, коли він відвів Олену Степанівну в найтемніший куток ресторанного холу. Олена Степанівна лише

— Ти взагалі усвідомлюєш, що ти накоїв?! — голос Марини зривався на хрипкий, тремтячий фальцет, від якого в затишній вітальні, здавалося, починало дзвеніти повітря. — Ти залишив власну

— Ти справді вважаєш, що твої нащадки заслуговують на краще ставлення, ніж мої? — у слухавці відлунював роздратований, майже шиплячий голос моєї старшої сестри Олени. — Хто тобі