anna
Я стояла посеред банкетного залу, де гості завмерли в напруженій тиші, а повітря ніби загусло від несподіваного викриття. Моя зовиця Віка, з очима, повними обурення, повернулася до матері:
Я стояла, тримаючись за край столу, перед очима пливли кола. Гості сміялися за столом, а мій чоловік Роман сидів серед них, байдужий до мого стану, ніби я була
Я лежала на ліжку в своїй кімнаті, не в силах поворухнутися. Сусідка Галина зайшла зранку позичити солі й раптом побачила мене – в теплій куртці, в чоботах, наче
— Ой, слухай, так діло не піде, — раптом ожила Оксана, побачивши, як я повернулася додому з роботи. Вона лежала на дивані в нашій вітальні, а її маленька
Я стояла за дверима кухні, намагаючись дихати тихіше. Голоси Андрія та його матері Галини Іванівни долинали чітко, і кожне слово було важчим каменя. — Андрію, ти мусиш діяти
– Мамо, що ви робите? – запитала я, ще не розплющивши очі, відчуваючи, як ковдру з мене стягнули, залишивши мене зовсім без захисту. Свекруха реготала, вже стоячи в
— Ви, Маріє Петрівно, мене з дітьми колись серед ночі на холод виставили, — дивлячись свекрусі в очі, сказала я, — пам’ятаєте? Ах, не було такого? Яка ж
Я повернув ключ у замку і ступив у квартиру, відчуваючи, як усе напруження дня осідає десь усередині. З кухні долинали голоси – Тамара Іванівна та Оксана щось обговорювали,
— Анно, у мене є новина, — Дмитро нервно поправив пасмо волосся. — Мене підвищують на роботі! — Це ж чудово! — вигукнула я, але помітивши напружене обличчя
— Ох, ти ж така невдячна! Коли тобі самій було важко, ми тебе приймали, вислуховували твої скарги день і ніч, підтримували, як могли. А тепер, коли нам потрібна