anna
— Прибери це негайно, поки гості не побачили, — голос Али пронизав прохолоду просторої вітальні, наче вона струшувала непомітну порошинку з плеча своєї нової вишуканої сукні. — У
— Де мої срібні прикраси з гравіюванням, які батько привіз із Данії? Вони лежали тут, у футлярі на комоді! — голос Максима тремтів від прихованого роздратування, коли він
Світло від масивних панорамних вікон елітної новобудови м’яко лягало на бездоганно гладку поверхню дубового паркету. Олена стояла біля вікна, тримаючи в руках тонку порцелянову чашку з кавою, і
— Затям собі раз і назавжди: ця дівчинка не отримає тут ні реєстрації, ні жодного куточка! Вона нам не рідна, її майбутнє нас абсолютно не обходить, і дім
— Віддай негайно! Це особисте! Ти не маєш права заглядати в мої записи! — голос Катерини зривався від обурення, коли вона намагалася забрати ‘ зошит. — І не
— Вітю, і що нам тепер робити? Це ж усе так невчасно, так швидко, — Олена втомлено опустила руки, з сумом дивлячись на чоловіка. — Мариночці лише третій
— Заїду за Ганнусею о восьмій, — висвітилося на екрані короткі, сухі слова. — Добре, — відписала Варвара, навіть не замислюючись. Вона поспіхом відклала телефон на стіл, бо
— І що це за вигляд? Ти справді плануєш у цьому лахмітті з’явитися на офіційній зустрічі з керівництвом громади? — Гордій зневажливо скривився, розглядаючи дружину зверху донизу, наче
Сонце повільно повзло по підвіконню, висвічуючи дрібні порошинки, що кружляли в повітрі, немов маленькі планети в забутому космосі. Олена сиділа за масивним дубовим столом, який Андрій колись привіз
— Ти знову привіз мені ці дріб’язкові копійки, Андрію? — Ганна навіть не глянула на пакунок, який чоловік обережно поклав на край дубового столу. Вона стояла біля дзеркала,