anna

— Оксана, це кінець. Ти маєш поїхати звідси негайно, — сказала пані Ольга, мати Андрія, стоячи в дверях моєї кімнати з перехрещеними руками. Я стояла посеред кімнати, тримаючи

— Олено, ти серйозно? Ти хочеш, щоб я залишив свою маму саму? Вона ж без мене не впорається! — голос Богдана тремтів від напруги, коли він стояв посеред

Чотири місяці тому я ще не уявляла, що моє життя зміниться так кардинально. Тоді я стояла на кухні своєї маленької трикімнатної квартири, готуючи вечерю для наших із Артемом

— Досить, Валентино Семенівно! Я більше не терпітиму ваших образ! — вигукнула я, відчуваючи, як голос тремтить від обурення, але водночас набирає сили. Уся кімната завмерла, гості перезирнулися,

Я відчинила двері своєї квартири, втомлена після довгого дня на роботі, і одразу почула голоси з кухні. Серце закалатало, бо я не чекала гостей. У передпокої стояли чужі

— Ти як могла таке зробити? — Вадим тримав у руках пачку паперів, його обличчя червоніло від обурення. — Ти купила квартиру і навіть не подумала мені сказати?

– Олено, ти сама кажеш, що в місті спекотно. А Марія ж чекає дитину. – У Марії є чоловік, якщо їм потрібен заміський будинок, нехай він орендує для

— Я більше не можу так жити, Богдане! — вигукнула я, тримаючи в руках той лист, який перевернув усе догори дном. — Як ти міг приховувати від мене

— Що ви тут робите о такій годині? — вигукнула я, вбігаючи на кухню в своїй піжамі, і побачила, як Ольга Василівна переставляє тарілки в шафках, ніби це

Я стояла в тому парку, в очах було темно. Мій чоловік, Андрій, тримав за руки наших дітей — Софію та Артема — і йшов до лавки, де чекала