anna
– Мар’янко, яка ж ти талановита! Твої малюнки просто зачаровують, бабусі буде так радісно милуватися твоїми шедеврами! А що ж твої батьки принесли в подарунок? – раптом запитала
– Знаєте, Маріє Іванівно, ви, мабуть, забули, як називали мене провінційною дівчиною без перспектив, як постійно критикували все, що я робила вдома. Як навіть мою роботу вважали чимось
— Ти що, геть не розуміш, що робиш? – голос мами в телефонній трубці звучав як грім, повний обурення. – Тобі пощастило раз у житті знайти такого чоловіка,
— Мамо, ти серйозно? Ти хочеш, щоб я виїхала з цієї квартири, яку я сама відремонтувала, вклавши всі свої заощадження? — запитала я, намагаючись стримати тремтіння в голосі,
– Мамо, ми з чоловіком вирішили взяти кредит на нову машину, бо стара вже зовсім розвалюється, а нам треба їздити на роботу щодня! – вигукнула моя дочка Олена,
Я тремтячими руками набрала номер Віталія, мого молодшого сина, серце калатало від хвилювання. Я лежала в лікарняній палаті, відчуваючи слабкість у всьому тілі, і знала, що без допомоги
– То ти тільки салат і картоплю приготувала? А якісь цікаві закуски будуть? Ну, типу канапе чи свіжі фрукти? – запитала Ірина, оглядаючи мій стіл з таким виразом
– Боже мій, ти що, зовсім не розумієш, як треба вести господарство? Цей борщ виглядає так, ніби ти його тиждень варила! А подивися на ці вікна – пилюка
– Чому ти не віриш мені, Андрію? Я ж для нас усіх старалася, для нашого сина, для майбутнього! – мій голос тремтів, коли я намагалася вхопити його за
– Олено, я йду. Вона при надії, – сказав Андрій, стоячи в дверях нашої кухні, тримаючи спортивну сумку з речами. Його голос був холодним, як ранковий вітер у