anna
– Який ще дівич-вечірка? Що собі вигадала! – у трубці почулося обурене бурмотіння. – Станіслав мав би тобі це заборонити, навіть якби ми не приїжджали. А раз ми
Мене звуть Лідія, мені 29 років, і я ось уже чотири роки заміжня за Віктором. Ми обидвоє з невеличкого містечка, але одразу після весілля переїхали до обласного центру
Він навіть трубки не взяв. Я телефонувала разів з двадцять і це тільки за останню годину. Ну от якби ваша мама от так вам надзвонювала, невже б ви
– Гості дорогенькі, що ж це ми всі посідали?! У нас же наречену викрали! Молодий, готовий викуповувати свою суджену? – голосно сказав тамада, ледь відлунали оплески після чергового
— Марку Євгеновичу! — голос Ольги Петрівни лунав так голосно, що Дарина, яка була на кухні, чула кожне слово. — Це що таке?! Ти виставив свою рідну сестру
Ми мусили поночі їхати додому. Ночували у машині, добре, що заїхали у відстійник для фур, там до ранку і перебули. Мені і досі соромно батькам в очі дивитись.
— От сюди заносьте, сюди! – чую я крізь сон голос свекрухи. – Ліно, ти де там? Ще спиш, чи що? Сьома ранку вже всі нормальні люди прокинулись,
— Яка ти мені після цього племінниця? Та я тепер тебе й знати не бажаю! — голосно, щоб чули всі сусіди, говорила обурена жінка. — Іди, тобі говорю,
У просторому кабінеті автосалону панувала ділова атмосфера. Віра уважно вивчала звіти з продажу за останній квартал. Цифри тішили. Приріст становив майже сорок відсотків порівняно з минулим роком. Віра
Мироне, нічого особистого, але тобі допомагати було поганою ідеєю. Не натякаю, але ти як друг повний нуль, а як керівник взагалі порожнє місце. Дивно, що всі ці роки