anna

— Ти серйозно збираєшся пустити цю людину назад у наше життя? — голос мами дзвінко лунав у маленькій кухні, її очі палали обуренням, а руки тремтіли, тримаючи чашку

Я стояла на кухні, дивлячись на порожній стіл, і нарешті не витримала. Гості вже починали переглядатися з дивними посмішками, а Олена, ніби нічого не помічала, сиділа з телефоном

— Ти що це робиш? Я цілу вічність готувала ці пироги для нього! Я стояла на кухні, дивлячись на відро для сміття, куди щойно полетіли ще теплі домашні

Вечір був тихий, діти вже спали, а ми сиділи на кухні за чашкою чаю. Андрій дивився кудись у вікно, ніби шукав слова, а потім нарешті промовив: — Софія,

— Сергію, як ти можеш так говорити зі мною? Я ж старалася для всіх, а ти відразу звинувачуєш! Ти розумієш, скільки зусиль я доклала, щоб організувати цю прогулянку?

— Марино, ти серйозно зараз це кажеш? — голос Олени тремтів від образи, але в очах блиснуло щось гостре, ніби вона давно чекала на цю розмову, щоб виплеснути

— Андрію, як ти міг так вчинити з нами? Стільки років разом, стільки всього побудували власними руками, а ти просто береш і руйнуєш усе це заради своїх примх?

— Артуре, як ти міг так зі мною вчинити? — мій голос тремтів від болю й обурення, коли я стояла в вітальні, дивлячись на сина, який щойно повернувся

Олена стояла біля вікна у вітальні, дивлячись на осінній дощ, що стікав по склу. Андрій увійшов без стуку, як робив останнім часом, і його голос пролунав різко, наче

— Ти серйозно обираєш його? — мій голос тремтів від обурення, сльози котилися по щоках. Я стояла посеред вітальні з валізою в руках, а він тримав на руках