anna
— Мар’яно, ти знову бліда, як крейда. І цей запах кави… тебе від нього буквально вивертає, — Катя примружила очі, спостерігаючи, як я вкотре відштовхую від себе горнятко.
— Ти добре впоралася, Катрусю, — голос Алевтини Петрівни звучав рівно, але в ньому відчувалася якась дивна, майже потойбічна впевненість. — Усе пройде гладко, без жодного зайвого клопоту.
— Наталю, я сьогодні заглянув у звіти за картками. Скажи, будь ласка, звідки ці щоденні рахунки з ресторанів, якщо ти запевняла мене, що весь день чаклувала над цією
— Мамо! Що тут коїться?! Навіщо де Марсик? І чому він так несамовито голосить? — я стояла в дверях власної вітальні, задихана після швидкого підйому на поверх. Мама,
— Артеме, ти знову сидиш перед монітором? — Голос Марини був гострим, як лезо кухонного ножа. Вона стояла в дверях вітальні, навіть не знявши плаща. — Я сподіваюся,
— Наталю, ти серйозно? Знову ця стара пісня? — Мій батько, Костянтин, стояв посеред кухні з викруткою в руках. Він щойно закінчив лагодити складну проводку, яка іскрила вже
— Ти справді вважаєш, що маєш право тут перебувати? — Голос Марини був гострим, як лезо бритви. Вона стояла на порозі нашого будинку, зневажливо оглядаючи квітучий сад і
— Тобто ти серйозно вважаєш, що спадок моєї родини має забезпечити майбутнє хлопця, до якого мої рідні не мають жодного стосунку? — я стояла біля вікна, спостерігаючи, як
Мамо, а де ж кульки? І де всі діти, про яких ти казала? — мій молодший син, Сашко, розгублено смикав мене за край сукні, оглядаючи напівтемний коридор. Господиня
Сонце ледь торкалося верхівок старих яблунь, коли Світлана зупинилася біля моїх воріт. Вона тримала на руках маленького Максима, який зосереджено гриз скоринку хліба. На її обличчі блукала якась