anna

— Ти подивися на цей годинник, Вікторе! — я вказала синові на циферблат, коли двері перед цією цією жінкою нарешті відчинилися. — Майже ніч, а вона тільки пороги

— І ти ось так просто підеш? Залишиш чоловіка в порожній квартирі після його повернення? — я дивилася на Ларису, яка холоднокровно застібала валізу. — Сергій старався, він

— То ви хочете сказати, що це нормально — прийти в ресторан, куштувати найдорожчі страви, пити вишукані напої, а потім залишити молодятам лише шматок паперу з клеєм? —

— Ти подивися на це! Ти хоч бачиш це неподобство? — Максим тицьнув своєю улюбленою трикотажною сорочкою мало не в обличчя моїй сестрі, Маринці. — Тут пляма! Маленька,

— Вже дванадцята година ночі, ви взагалі совість маєте? — я стояла посеред вітальні, склавши руки, і мій голос перекривав багатоголосий хор, що саме затягнув якусь тужливу народну

— Мамо, ви взагалі розумієте, що ви накоїли? — голос зятя, Олега, тремтів не від радості, а від якогось дивного, холодного роздратування. — Хто  просив чіпати мої коробки

— Знову ти запізнилася, — голос Максима пролунав з кухні так холодно, що я мимоволі здригнулася, хоча розставляла іграшки у вітальні. — Вечеря вже майже охолола. Тобі не

— Мамо, ну ти ж бачиш, у нас тут кожен сантиметр розрахований, — син розвів руками, навіть не дивлячись мені у вічі. — Куди ми поставимо ліжко? —

— Ти хоч розумієш, що ти накоїла? — голос Олексія тремтів від обурення, коли він вказував на свою матір, що сиділа на траві. — Вона приїхала до нас

— Олю, не роби таке обличчя, тобі не личить, — голос моєї матері звучав дивно спокійно, майже повчально, хоча вона все ще сиділа на моєму ліжку, загорнута в