anna

Я відчинила двері своєї квартири, втомлена після довгого дня на роботі, і одразу почула голоси з кухні. Серце закалатало, бо я не чекала гостей. У передпокої стояли чужі

— Ти як могла таке зробити? — Вадим тримав у руках пачку паперів, його обличчя червоніло від обурення. — Ти купила квартиру і навіть не подумала мені сказати?

– Олено, ти сама кажеш, що в місті спекотно. А Марія ж чекає дитину. – У Марії є чоловік, якщо їм потрібен заміський будинок, нехай він орендує для

— Я більше не можу так жити, Богдане! — вигукнула я, тримаючи в руках той лист, який перевернув усе догори дном. — Як ти міг приховувати від мене

— Що ви тут робите о такій годині? — вигукнула я, вбігаючи на кухню в своїй піжамі, і побачила, як Ольга Василівна переставляє тарілки в шафках, ніби це

Я стояла в тому парку, в очах було темно. Мій чоловік, Андрій, тримав за руки наших дітей — Софію та Артема — і йшов до лавки, де чекала

— Я не можу більше так жити! Ти привів у наш дім абсолютно сторонню людину, і це все змінює! — вигукнула я, намагаючись стримати тремтіння в голосі, дивлячись

— Ти дуже не гостинна господиня? — вигукнула моя свекруха Галина Семенівна, її голос тремтів від обурення, коли я відмовилася пакувати залишки їжі для її подруг. — Невже

— Синку, приходь на наше родинне свято сам, без Анни, бо вона там тільки заважатиме, — сказала Ольга Іванівна, дивлячись на Сергія з такою впевненістю, ніби оголошувала про

Коли я відкрила двері і побачила самовпевнену посмішку Софії, що стояла на порозі мого дому, серце завмерло від передчуття неприємностей. Ця посмішка нагадувала мені дитинство, коли вона планувала