А хата тим часом зовсім стала валитися. Дах під час кожної сильної зливи протікав так, що доводилося по всій кімнаті розставляти відра та миски. Стіни старі, трухляві, глиняні — з них кути сипалися.
Я сиділа на краєчку старого дивана і дивилася на свої руки. Шкіра на них стала сухою, засмаглою під чужим південним сонцем, покрилася зморшками й поцяткувалася тонкими жилками від
Та ти що, Олено! — вигукнула моя приятелька Катерина. — Ти ж маєш від щастя до стелі стрибати! Це ж таке благословення. Ти повинна мріяти про те, як будеш цих немовлят на руках носити, колисати і з візочком по вулиці гуляти. Про який спокій ти взагалі говориш?
Цікаво, чому багато людей навколо впевнені, що кожна жінка, яка дочекалася онуків, має одразу забути про себе? Всі кругом тільки й кажуть, що наше єдине бажання — це
Мамо, ми живемо зовсім не так, як інші люди! Я змушена заощаджувати на всьому, купую найдешевші макарони. Мені навіть немає в чому вийти на вулицю, всі речі старі. Чому доля така несправедлива до нас?
Я добре пам’ятаю той осінній вечір, коли у нашій невеликій кухні пролунав цей дзвінок. Мама тоді тільки повернулася зі своєї другої роботи, ледь тримаючись на ногах від утоми.
Потрібно було бачити Христину в цю хвилину. У неї просто відняло мову. Вона застигла на місці, її рот повільно відкрився від подиву, а обличчя почало стрімко наливатися яскраво-червоним кольором
Знаєте, бувають у житті такі моменти, коли ти дивишся на те, що відбувається навколо, і просто не віриш своїм очам. Наче потрапила в якесь дивне кіно, де все
Його великі кросівки тепер займають половину нашої полиці для взуття, і це виглядає так, наче вони там були завжди, — дивувалася мама
Ох, дівчата, сидимо ми вчора з мамою на веранді, п’ємо чай із чебрецем, і вона раптом починає згадувати минуле. Мені аж не віриться, що ще три роки тому
Ігорчику, синку, ну скажи мені чесно, чим вона тебе там годує? Вона хоч суп варить чи ви все тими напівфабрикатами харчуєшся? А макарони які вона купує?
Ох, дівчата, сиджу зараз на кухні, п’ю чай і згадую історію кількарічної давнини. Дивлюся на свою доньку Катю, на її затишну квартиру, і така мене гордість бере, що
А що там таке трапилося, Марино? — запитала Галя, дмухаючи на гарячий чай. — Тетянка ж ніби тільки жити нормально почала, роботу хорошу знайшла, чоловіка зустріла
— Розумієш, Галю, і аж зле стає, коли я дивлюся на все це з боку, — сказала я своїй сусідці, підсуваючи їй ближче тарілку з печивом. — Моя
У призначений день у двері квартири подзвонили. Молода сім’я, як були в домашньому, так і кинулись до порога зустрічати дорогу гостю. Тетянка відчиняє двері, на порозі стоїть Катерина Петрівн
— Ой, Галю, ти не уявляєш, які дива бувають у житті, — сказала я своїй кумі, зручно вмостившись на дивані з чашкою теплого узвару. — Моя донька Тетяна
Ой, Маріє, якби ж то тільки в грошах була справа! — вигукнула я, і в мене знову перехопило подих від хвилювання
— Розумієш, Маріє, у мене серце не на місці, — сказала я своїй кумі, сідаючи на кухні біля вікна. — Моя єдина донечка, моя Наталочка, заміж збирається. Вчора
А ця його звичка все контролювати? Він уже в нашій хаті порядки наводить, замки крутить! Далі він мені вказуватиме, де мені стояти і що мені їсти!
Тиждень тому мені стукнуло п’ятдесят сім. Знаєте, коли в молодості думаєш про цей вік, він здається чимось неймовірно далеким, майже космічним. Здається, що люди в п’ятдесят сім —

You cannot copy content of this page