anna
Мене звуть Анна, мені 50 років, і я живу в невеликому місті на заході України разом із чоловіком Петром та нашою дорослою донькою Марією. Я працюю вчителькою в
— Маріє Іванівно, чому ви так поводитеся з нами? Ми з хлопцями маємо всі підстави залишатися тут, адже це наш дім, і ми нікуди не збираємося переїжджати! —
— Ти не гідна бути частиною нашої родини, — вигукнула моя колишня свекруха, її голос тремтів від обурення, коли вона дізналася про те, що я при надії. —
— Давай без оцієї корони на голові, люба моя? Якщо ти до тридцяти років гуляла в дівках, то дякуй долі, що я на тобі одружився. — Як ти
— Ти бачила, що вона витворяє? — прошепотіла моя подруга Марта, схилившись до мене так близько, що я відчула її парфуми. Її очі блищали від подиву, коли вона
— Привіт, сонечко! Як пройшло ваше свято? Ти щаслива від усього? — Ой, бабусю, все було просто чарівно, як у мрії. — Шкода, що я не змогла побачити.
– Мар’янко, яка ж ти талановита! Твої малюнки просто зачаровують, бабусі буде так радісно милуватися твоїми шедеврами! А що ж твої батьки принесли в подарунок? – раптом запитала
– Знаєте, Маріє Іванівно, ви, мабуть, забули, як називали мене провінційною дівчиною без перспектив, як постійно критикували все, що я робила вдома. Як навіть мою роботу вважали чимось
— Ти що, геть не розуміш, що робиш? – голос мами в телефонній трубці звучав як грім, повний обурення. – Тобі пощастило раз у житті знайти такого чоловіка,
— Мамо, ти серйозно? Ти хочеш, щоб я виїхала з цієї квартири, яку я сама відремонтувала, вклавши всі свої заощадження? — запитала я, намагаючись стримати тремтіння в голосі,