nat

Оксану ховали під проливним дощем. Наталя стояла біля краю свіжої могили, розглядаючи навколо незнайомі обличчя. Яка дивина – за життя до тітки ніхто не навідувався, а на похорон

«Не можна. Просто не можна захворіти», — думала Катя, прискорюючи крок. Листопад наче навмисно періщив дощем і розводив калюжі біля її ніг. «Не можна захворіти, не зараз», –

Батько подарував доні машину на повноліття, як гарно звучить. Правда? У суспільстві, де подарунок вимірюється не лише ціною, а й увагою та щирістю, це мало б викликати розчулення

Я завжди плекала мрію про сільське життя. Звісно, не в глухому закутку, де вовки виють, а в гарному, цивілізованому селищі. Нарешті, ближче до мого сорокаріччя, мені вдалося переконати

Усе почалося з суперечки про борщ. Не згадаю, коли саме, але три чи чотири роки тому моя мама, Валентина Петрівна, вперше вийшла на «стежку грізної суперечки» в мережі.

Я чекала цього дзвінка від сестри. З одного боку я могла їй одразу сказати: «А я тобі казала», але з іншого боку, мені було її шкода. Я дуже

Я увійшла до кухні, відчуваючи, як щастя розливається по венах. Роман мав бути на сьомому небі. Ми чекали цього моменту тридцять із лишком років. “На роботі щось трапилося?”

Пес шугонув у зарості кульбаб, аж Надійці голова пішла обертом, перед очима все попливло. Сонце розрослося до неймовірних розмірів, затопило світлістю всю округу, а потім — бац! —

Я від свекрухи не надіялася нічого доброго, вона мені торішнього снігу шкодувала, на першому місці завжди була її донька з онуками, а не наші з Петром діти. Ще,

Дивовижна трансформація Оксани. Ми, її друзі, щиро любимо нашу Оксану. Наша дружба зародилася ще в університетські роки. Ми не просто любили її, а й потайки завжди співчували. Оксана