Ми з чоловіком аж рота роззявили! Ми провели гостю і сиділи та довго мовчали. От тобі й поворот подій, виявляється, в чиїхось очах ми – небажані свати
– Знаю я таких чудово! Спочатку приліпиться, як реп’ях, а далі сповістить, що при надії і годуй її ціле життя, – в мене з очей аж іскри йшли!
Не хочу я заробітків, ні тих грошей, ні тих закордонів, бо я хочу бути насамперед людиною
Ой, не солодкії тії заробітки, люди, не солодкі. Я колись дивилася кіно, як не мала права жінка піти в туалет, де ходять господарі і дуже тому дивувалася, але,
Отак оминути могилу найкращого друга? Не помолитися та не віддати спомин душі? Що ж то за людиною треба бути
Овва, от тобі й «кращий за брата», – Ганна дивилася на постать Лавра, який бачачи її біля могилки, ще здалеку обійшов Івана нема вже другий рік, а його
Минув сезон, а від Уляни ні слуху, ні духу. Вже вернулися жінки з села, що разом з нею були, а її нема. Тоді й прийшов до бабусі Анни розлючений чоловік Улянин Василь
У Юстини новий клопіт – коза привела козеня та не признає його. Що вже жінка не робила, і козу прив’язувала і в одну кучу ставила. Але та мов
О, тішиться – виставила фотографії з усіх ракурсів, що нарешті через стільки років стане громадянкою Італії
Але я одного не розумію – жити з італійцем, привести йому трьох дітей і аж тепер діждатися милості, що він на тобі женився і ти отримала громадянство країни.
Отака моя братова людина – все навколо зруйнувала і не доходить до неї, що це все вона наробила сама. Ще й тішиться, що заживе новим життям, але я ніколи не хочу про неї чути – такого вони мені наробили клопоту
Мій брат був роботящою людиною, як він Ларису відпустив на заробітки – я не знаю. Не скажу, що вони погано жили, але ж Лариса хотіла бути завжди над
Паску мені спаскудила. А синові життя спаскудить! Пом’янеш моє слово!,- говорила свекруха свекрові
Цього року паска мені вийшла крива і потріскана, але я не впала в відчай, а швидко знайшла рецепт помадки, присипала кольоровими горошками і гонорово понесла святити. Ніхто мене
Як ти могла не здогадатися? Це ж ясно, як божий день, – дивуються всі, коли я розказую їм цю історію
Може, комусь і ясно, а я довіряла чоловікові, ми ж родина, то як це могло статися, тим більше, що ми разом якісь сім років. Так, за цей час
Донька он сидить та реве, бо дуже хлопця кохає, а він її кинув. А я от не знаю чи мені сміятися чи плакати, бо як гляну. Що то за хлопець, то лиш одна думка спадає: «Дякую, Господи, що ти відвів біду»
Не знаю чи добре колись було, що мама мого теперішнього чоловіка бачила до весілля двічі – на знайомству та на заручинах. Ми жили в місті, тому ніхто не
«Тепер живіть для себе. Нам не треба вже допомагати», – ці слова гуділи в голові у Марії, вона дивилася в одну точку і тільки руки стискали ручку валізки
Вона ніколи не жила для себе і тепер в свої сімдесят сім має почати це робити? Як? Це якийсь жарт? Це такі кпини чи діти й справді не

You cannot copy content of this page