fbpx

Не хочу я заробітків, ні тих грошей, ні тих закордонів, бо я хочу бути насамперед людиною

Ой, не солодкії тії заробітки, люди, не солодкі. Я колись дивилася кіно, як не мала права жінка піти в туалет, де ходять господарі і дуже тому дивувалася, але, коли таке сталося зі мною – так мені стало гірко, що я вам не передам словами!

А все моя кума:

– Ой, поїдь замість мене на місяць в родину, бо мені мама захворіла, то треба з нею вирішити все, а я не можу те місце так надовго лишити, бо знайдуть когось другого. Там дуже добрі гроші. Скажу тобі по секрету, ще мені пару єриків даш, що я тобі отак дала заробити, – говорила вона, – Ти за пів року стільки не заробиш, як там за місяць. я тобі те просто обіцяю!

Я вагалася і вирішила порадитися з чоловіком.

– Місяць, то не так вже й багато, – каже він мені, – Тим більше, ти хотіла ремонт зробити, то поїдь і зрозумій, як ті гроші важко заробляються.

Я не якась там лежебока, а на хвилинку, вчителька географії! Звичайно, що моя професія багато грошей не приносить, але я кожен день на людях, маю гарно виглядати, тому майже вся моя зарплатня йде на те аби я мала пристойний вигляд.

Я й готую смачно, й прибираю – роблю все, що треба в хаті. І на дачу їжджу огірочки посадити під плівку з помідорами, а які я закрутки роблю – мої просто змітають все.

Думаю, що там такого треба робити, що я не роблю тут.

Правда, кума мене попередила, щоб я нічим господині не перечила.

– Вона трохи вміє закрутити голови, але за такі гроші можна й потерпіти. Лиш не включай в собі паню, бо тоді точно мені місце це не світить!, – напучувала вона.

Я поїхала з тим, що буду лише прибирати, прати та прасувати, як і робила моя кума.

Що я в тій квартирі застала – най бог милує, таке враження, що куми не було рік, а не якісь два тижні!

Почала я те все прибирати і не просто прибирати, а мало не за кожен раз витирати свіжі пальці. Бо квартира була у стилі хай-тек, де скло в алюміній, що помацай раз і вже пляма.

Ви не уявляєте, як це важко!

А далі виявилося, що я маю жити в малесенькій комірці, куди лиш ліжко вміщалося і ще було купа іншого інвентарю по господарстві.

Ба більше того – в квартирі були дві ванни, але господиня просто впадала в злість, коли бачила, що я туди ходжу. Здавалося б, я людина – мені теж це потрібно, але!

– Мікроби, – казала вона!

Це єдине, що я розуміла і тому мала після себе вимити всю ванну і витерти на сухо!
Я старалася це робити, коли її не було вдома, але й тоді, коли вона помічала якусь плямку чи мій волос у ванній, то довго голосно верещала та махала руками.

Як я вже казала, я їхала лише прибирати, але далі вона мене запрягла й до готування їжі. При тому, робила це тоді, коли я сама сідала щось перекусити, адже з родиною я за стіл не сідала.

У мене не було й вихідного, бо пані, як тільки бачила, що я присіла чи пішла говорити з рідними – одразу знаходила мені роботу – перебирати її речі, наново складати в комодах, бо ж змінився сезон. Вимити люстри, бо їй за тьмяно, зробити генеральне прибирання на кухні, подати їй кави чи чаю серед ночі!

І все це з таким виглядом, ніби я якась істота двонога!

Ви знаєте, я так втратилася в самооцінці, що мене не потішив і той заробіток.

Коли кума прийшла з усмішкою в очікуванні від мене подарунку за роботу, я їй так виказала, що вона до тепер зі мною не говорить.

– То ти таке терпиш та інших в таке впихаєш, – не вгавала я, – То через таких. Як ти про нас і така думка в світі!

– Аааа, – кума своє гнула, – Гроші тобі не пахли, раз ти брала?

Брала, бо я відмучила, але щоб я ще колись на таке пішла – та ніколи в світі! Я краще буду мати менше, але я буду людиною зі своєю думкою, яку ніхто не попихає, бо єриком перед носом крутить, як приманкою.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page